скарабеї вважаються символами Бога.
Ще один знак! Юнак почав копати, пригадавши торговця кришталем. Ніхто не зміг би збудувати Піраміду на власному подвір’ї, навіть якби складав каміння ціле життя.
Всю ніч юнак копав у зазначеному місці, проте нічого не знайшов. З висоти Пірамід на нього мовчки дивилися віки. Але він не спинявся. Копав і копав, змагаючися з вітром, який вперто заносив піском вириту яму. Мав обдерті й потомлені руки, але вірив своєму серцю. А воно казало копати там, де впали сльози. Раптом, витягаючи з ями зайве каміння, юнак почув кроки. До нього наблизились якісь люди. Вони стояли спинами до місяця, тому юнак не бачив ані їхніх очей, ні облич. — Що ти тут робиш? — запитала одна з постатей. Юнак нічого не відповів. Але відчув страх — адже поруч був його скарб. — Ми біженці, і нам потрібні гроші, — мовила інша постать. — Що ти тут ховаєш? — Нічого не ховаю, — відповів юнак. Але один з них ухопив його й витягнув з ями. Інший, переривши його торби, знайшов там шматок золота. — Тут золото, — сказав він. Місяць освітив обличчя араба, який його схопив, і в очах араба юнак побачив смерть. — Мабуть, він заховав тут решту золота! Вони примусили юнака копати далі. Він копав, але там не було нічого. Тоді вони почали його бити. Били аж до перших променів сонця. Одежа юнака була пошматована, й він відчув наближення смерті. «Навіщо тобі гроші, якщо маєш померти? Гроші рідко коли рятують від смерті», — казав Алхімік. Врешті юнак заволав: — Я шукаю скарб! — І, хоч вуста в нього були розпухлі й закривавлені, розповів нападникам про те, що йому двічі приснився скарб, захований біля Пірамід Єгипту. Чоловік, який, схоже, був ватажком, довго мовчав. Тоді звелів: — Облиште. Нічого в нього немає. Він, мабуть, украв це золото. Юнак непритомно впав на пісок. — Ходімо, — звелів ватажок напарникам. А юнакові сказав: — Ти не помреш. Будеш жити й навчишся, що не можна бути таким дурнем. Два роки тому, на цьому самому місці, мені також приснився двічі один сон. Мені снилося, що я маю помандрувати до Іспанії й знайти там у полі зруйновану церкву, де зупиняються на ніч чабани зі своїми вівцями. Там був платан, який проростав у захристії, й під корінням цього платана я мав би знайти захований скарб. Але не такий я дурний, щоб пертися через цілу пустелю заради снів. І він пішов геть. Юнак невпевнено підвівся й ще раз оглянув Піраміди. Вони всміхнулися йому, й він посміхнувся у відповідь. Його серце вибухало від щастя. Бо він знайшов свій скарб.
Всю ніч юнак копав у зазначеному місці, проте нічого не знайшов. З висоти Пірамід на нього мовчки дивилися віки. Але він не спинявся. Копав і копав, змагаючися з вітром, який вперто заносив піском вириту яму. Мав обдерті й потомлені руки, але вірив своєму серцю. А воно казало копати там, де впали сльози. Раптом, витягаючи з ями зайве каміння, юнак почув кроки. До нього наблизились якісь люди. Вони стояли спинами до місяця, тому юнак не бачив ані їхніх очей, ні облич. — Що ти тут робиш? — запитала одна з постатей. Юнак нічого не відповів. Але відчув страх — адже поруч був його скарб. — Ми біженці, і нам потрібні гроші, — мовила інша постать. — Що ти тут ховаєш? — Нічого не ховаю, — відповів юнак. Але один з них ухопив його й витягнув з ями. Інший, переривши його торби, знайшов там шматок золота. — Тут золото, — сказав він. Місяць освітив обличчя араба, який його схопив, і в очах араба юнак побачив смерть. — Мабуть, він заховав тут решту золота! Вони примусили юнака копати далі. Він копав, але там не було нічого. Тоді вони почали його бити. Били аж до перших променів сонця. Одежа юнака була пошматована, й він відчув наближення смерті. «Навіщо тобі гроші, якщо маєш померти? Гроші рідко коли рятують від смерті», — казав Алхімік. Врешті юнак заволав: — Я шукаю скарб! — І, хоч вуста в нього були розпухлі й закривавлені, розповів нападникам про те, що йому двічі приснився скарб, захований біля Пірамід Єгипту. Чоловік, який, схоже, був ватажком, довго мовчав. Тоді звелів: — Облиште. Нічого в нього немає. Він, мабуть, украв це золото. Юнак непритомно впав на пісок. — Ходімо, — звелів ватажок напарникам. А юнакові сказав: — Ти не помреш. Будеш жити й навчишся, що не можна бути таким дурнем. Два роки тому, на цьому самому місці, мені також приснився двічі один сон. Мені снилося, що я маю помандрувати до Іспанії й знайти там у полі зруйновану церкву, де зупиняються на ніч чабани зі своїми вівцями. Там був платан, який проростав у захристії, й під корінням цього платана я мав би знайти захований скарб. Але не такий я дурний, щоб пертися через цілу пустелю заради снів. І він пішов геть. Юнак невпевнено підвівся й ще раз оглянув Піраміди. Вони всміхнулися йому, й він посміхнувся у відповідь. Його серце вибухало від щастя. Бо він знайшов свій скарб.