бажано — на відстані...

До кімнати навшпиньки зайшов Одіссей і завмер на порозі. Пенелопа прислухалася до мирного сопіння своїх дітей.

Він наблизився до неї і в темноті намацав її. Одіссей стягнув ковдру і ніжно поцілував пальчики Пенелопиної ноги. Цілував їй одну ногу, ніжно пестив рукою другу і повільно просувався губами вище й вище, підняв їй нічну сорочку і почав гратися язиком з її черепашкою.

— Як я скучив за твоїм смаком, — прошепотів він пристрасно. — Смаком рожевого лотоса, як сказано в Кама-Сутрі...

Пенелопа легенько застогнала.

Він стиснув руками половинки її попи і розсунув їх. Вона лежала перед ним, як розгорнута книга («як «Актова книга міста Львова ХVІІ ст.», — подумала Пенелопа) і з трепетом прислухалася до себе...

— Тільки не тут! — пошепки попросила вона. Він узяв її на руки і виніс із дитячої. Вони опинилися у вітальні. Однак тут він не спинився. Він поніс її далі, в коридор.

У Ясиковій кімнаті щось упало, надривно бренькнувши струнами. Одіссей завмер, важко дихаючи.

— Ти куди? — перелякалася Пенелопа.

Він, нічого не відповівши, натис на ручку кімнати Правдослави Іванівни.

— Я хочу тут, — прошепотів він на вухо.

Пенелопа почала випручуватися, однак він її обхопив, неначе змії Лаокоона, мертвою хваткою.

Правдослава Іванівна мирно спала, солодко похропуючи.

Пенелопа була вся напружена.

— Не бійся, я напоїв її коньячком, — прошепотів Одіссей на вухо і почав ніжно цілувати її в губи тільки йому відомим поцілунком.

Вона тремтіла в його руках.

Він обережно поклав її у фотель, на якому до того мирно спав Вуйцьо. Той перелякався і видряпався на шафу, світячи в темряві обуреними очима.

А Одіссей, легенько покусуючи Пенелопине вушко, шепотів:

— Я люблю тебе, люблю, люблю...

І він почав її кохати так пристрасно, так палко, неначе доводячи правдивість своїх слів, неначе доводячи Правдославі Іванівні своє право на її невістку, неначе доводячи усьому світові, що ніщо не може бути в житті солодшим від звичайної плотської любові — не нудного механічного розгойдування ліжка задля продовження роду, а красивої, вигадливої, романтичної, іронічної, вишуканої, інтелігентної, не похабної плотської любові, яка перетворює звичайний секс на явище космічне.

Уранці Пенелопа з Касею спостерігали цікаву сцену: пані Правдослава з Дмитром Івановичем виносили з хати її улюблений фотель. На питання, в чому справа, вона забідкалася:

— Щось сталося сьогодні з моїм Вуйцьом. Щось його вночі налякало! Треба вишептати йому переляк! Або злити на віск! Напевне, хтось його зурочив, — і вона з підозрінням подивилася на Касю. — Мій Вуйцьо зненацька зненавидів свій фотель: нюхав, нюхав, а потім почав кігтями рвати!

— А від тебе всю ніч так котом несло... — тихо вколола Пенелопу Кася.

— А від тебе — Ясиковою піжамою, — не уступала подрузі в ядучості Пенелопа. — До речі, як усе пройшло?

— Подивися на свого Ясика і все зрозумієш!

Ясноспів сидів на лавочці під виноградом і настроював гітару, мугикаючи під ніс пісеньки Ероса Рамазотті.

Пенелопа зацікавлено споглядала разючі зміни в його поведінці, настрої і навіть зовнішності. І це все лише за одну ніч!

— А як його «ерос»? — поцікавилася вона в подруги.

— Ерос як ерос, — стинула плечима та, а потім оживилася. — Спочатку він був якийсь «розмазотті», а потім, як увійшов у смак, то вийшов такий «оргазмозотті», що його «банд-ерос» «розламазотті».

— Ясно.

— А у вас що? Як там твій цар Ітаки?

— Що тобі сказати? Мій цар Ітаки був у своєму репертуарі. Він так вибебехував на мені сиртакі, що свекрушин Вуйцьо з переляки зробив на її ліжку каки!

Цього разу подруги не засміялися. Вони перезирнулися, підморгнули і потисли одна одній руки.

Вони їхали електричкою Стримбір-Львів. Усією компанією. Біля вікна сидів, захоплено споглядаючи пейзажі і мугикаючи собі під ніс несерйозні мелодії, Ясик. Біля нього дрімала Кася, а поряд з нею, поклавши голову їй на коліна, спав малий Бодя, відкривши рота. Навпроти татка біля вікна сиділа Мартуся, колупаючи в носі, за нею, заплющивши очі, Одіссей і, нарешті, схилившись йому на плече, замріяно усміхалася Пенелопа.

Життя було прекрасне. Вона була молода і красива, вона була бажана і кохана. І головне — все її щастя налагодилося без особливих втрат. «Чи, може, я помиляюся? Чи, може, я переступила ту межу, за якою починається падіння? Якщо це вільне падіння, то нехай починається!»

Несподівано хтось легенько торкнув її за руку. Вона підняла очі й зустрілася поглядом з кимось дуже знайомим і рідним. Над нею нависло кругле обличчя з круглими окулярами і «ленінською» борідкою. Пенелопі стало соромно за те, що колись вона подумки назвала його «старим збоченцем».

— Я за вас дуже ядий! — привітно усміхнувся їй лікар. — Ви п'явильно зйобили, що дослухалися до моєї пояди!...