шарахнувся назад, як сполоханий кінь, упершись невидющими очима у захід:

- Де це горить?

На заході, на вишневому камені, на півнеба розкинувши заграву, розпалахкотівся огонь, полум’ям сягаючи аж до ніг. Здавалось, перед очима шугали всі іскри, і ось-ось займеться як не рукав, то пола на одежі.

- Що це горить, питаю?

- Схаменіться, діду, ніде нічого не горить, роздивіться краще - то так сонце заходить. Ніч буде. Спати час.

- Ой, брешете.- Дід - гарячий увесь, тремтить...

Гостро, допитливо дивиться у вічі онукам, і не йме він віри ні лагідним осмішкам, ні спокійним очам. Бо знає дід - не мають вони до старого жалю - сміючись, жартома в огні хочуть живого спалити.

Гнівом, тугою загораються очі в діда, жили напружились, як мотуззя, м’язи на руках випинаються, мов ремінні. Упирається дід у землю ногами, аж землю риє, аж груддя піску розлітається з-під ніг, і геть аж у селі оддається усім тут знакомий, невпокійний дідовий Арсенів голос:

- В огонь діда! Спалить діда!..

А десь уже за лісом, в смуток молодий повивши, кудись односили гості дідову пісню:

І пахло в повітрі п’яним зіллям, тим чарівним зіллям - молодощами. Зелено палали сосни.

* * *

Стою, схилившись, на веранді один, задуманий. Перед очима - мій вечірній театр, грандіозне видовище кольорів і тіней, що ними, здавалось, зринали на сонця заході події й турботи за минулий день.

В театрі догорає; тільки десь у куточку над лісом темні силуети акторів дограють останню сцену: коло жаркого осіннього огника в густій темряві ночі сидять пастухи в степу... до їх наближається мандрівник - постать-монумент. Заклопотаний, смутний, мов, шукаючи волів, з степу приблудився... Шапку знявши, голову схиливши... питається, і тихий його голос: «Не бачили, не чули - не їхали мої літа?» - «Які ж твої літа?» - «Мої літа мальовані, а їхали кіньми вороними - як громи гриміли».- «Еге, чоловіче,- і бачили, і чули: за круту гору помчали твої літа кіньми вороними».

І потьмарився в тонах зелено-оксамитових тихий ліс.

Над лісом загорілась срібна сережка, засвітивши золоте паутиння межи гіллям старої сосни.

1

- Йдеться про «Збірник арифметичних задач» російського методиста-математика Василя Андріановича Євтушевського (1836-1888), за яким протягом кількох десятиріч вивчали арифметику у школах Росії та України.

(обратно)

2

- Пацанок - хлопчик

(обратно)

3

- Солдата-вартового

(обратно)

4

- Пришию - уб'ю

(обратно)

5

- Грач — по-тюремному - новак

(обратно)

6

- Бог - те ж, що й Іван по-тюремному.

(обратно)

7

- Гарному

(обратно)

8

- Єрик - дідок

(обратно)

9

- Попались

(обратно)

10

- Полюбовницю

(обратно)

11

- Ботать - брехати

(обратно)

12

- Угудзявий джигунець - баламут, весь у гудзиках.

(обратно)

13

- Акцизний чиновник - чиновник, який працює в акцизі. Акциз - назва установи, що збирає податок на цукор, горілку, тютюнові вироби і т. ін., який підприємці включають у їх продажну ціну.

(обратно)

14

- Освійчатись - тут: освоюватись.

(обратно)

15

- «Дід, що гвіздки вириває» - домовик, за забобонними уявленнями слов’янських та інших народів - добрий або злий дух, що живе в домі, бог домівки і майна.

(обратно)

16

- «Сатана в бочці» - йдеться про п’єсу В. Дмитренка «Кум мірошник або сатана в бочці».

(обратно)

17

- Ганяти «панаса» - грати в піжмурки.

(обратно)

18

- Бескеття - круті урвища, провалля.

(обратно)

19

- Квочка - народна назва сузір’я з кількох, розташованих купкою, невеликих зірок; сузір’я Плеяд.

(обратно)

20

- Недопалок

(обратно)

21

- надувся як тума - про людину в похмурому настрої.

(обратно)

22

- «Сейте разумное, доброе, вечное...» - рядок із вірша М. Некрасова «Сеятелям».

(обратно)

23

- Тичба - юрба, натовп.

(обратно)

24

- - Шелевіти - колихати, ворушити.

(обратно)

25

- Мизос - розташована за містом садиба з сільськогосподарськими будівлями.

(обратно)

26

- Кордуб’є - кривий, сучкуватий стовбур.

(обратно)

27

- Орелі - гойдалка.

(обратно)

28

- Віз - народна назва сузір’я Велика Ведмедиця.

(обратно)

29

- ...у горидуба граючи... - народна гра (відповідає рос. горелки).

(обратно)