ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Кейт Феррацци - «Никогда не ешьте в одиночку» и другие правила нетворкинга - читать в ЛитВекБестселлер - Маргарита Дорофеева - Глаза странника - читать в ЛитВекБестселлер - Нассим Николас Талеб - Одураченные случайностью. Скрытая роль шанса в бизнесе и жизни - читать в ЛитВекБестселлер - Ролан Антонович Быков - Я побит - начну сначала! - читать в ЛитВекБестселлер - Ларри Кинг - Как разговаривать с кем угодно, когда угодно, где угодно - читать в ЛитВекБестселлер - Виктор Суворов - Змееед - читать в ЛитВекБестселлер - Эрих Фромм - Иметь или быть? - читать в ЛитВекБестселлер - Джон Кехо - Деньги, успех и Вы - читать в ЛитВек
ЛитВек - электронная библиотека >> Степан Васильченко >> Детская проза >> Приблуда

ПРИБЛУДА

…Гу-гу! — трубить над ним вітер, бляхою гримить… Гу-гу!.. А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його — смітник, кругом бур'яни сухі свистять, кругом дереза.

І вікна биті в йому, перебиті, і дах латаний, перелатаний, і сам він увесь такий закурений, обідраний, сумний…

Гу-у! — вітер над ним…

Та — шелесь! бур'янами, та — брязь! вікнами, та — гур-гур! трухлими дверима. «Одчиняй!» — «А чого тобі, губатий?» — «Мчу із поля мале покотиполе… одчиняй»!


Курява, темрява, дим…

В їдальні коло дверей — натовп: діти, завідуюча, якась чужа людина в окулярах — чоловік. Змокріла стіна полупана; коло стіни стоять двійко дівчаток, зубами од холоду бринять — голісінькі! Чоловік і завідуюча люто змагаються, махають руками, кидають одне одному у вічі папірець. Діти слідкують — уважні, зацікавлені.

- Нащо, кажу, ви з дітей одежу поздіймали? Ви дітей попростуджуєте.

- Це позичене. Ви мусите одягнути їх.

- Я вам сказала, що я не маю де їх діти! В будинок я не візьму їх.

- А я де їх діну? Де? — озвірився чоловік. — Третій день вожуся з будинку в будинок… У мене сили вже немає.

- В наросвіту ведіть! — завідуюча.

- Ведіть уже самі — я водив!

- Слухайте сюди, ви можете що-небудь розуміти чи ні: будинок на тридцять душ — у мене їх дев'яносто. У мене заразні хворі. У мене по троє сплять на одному ліжку; у мене ні білизни, ні чобіт… У мене хліба — ні кришки!

- Про мене, хоч на вулицю їх повикидайте!

- І виведу! От голісіньких і випроваджу, та й побачимо, хто буде за це одповідати!

Дівчатка винувато і злякано переводили очі з одного на другого, почувши цеє, одна — в плач, друга — в плач. Завідуюча зирк на їх — позгиналися, аж посиніли, — не втрималась — у сльози!

Чоловік в окулярах, користуючи момент, папірець — на стіл, продерся поміж дітьми і, нашвидку витираючи на лиці піт, югнув у двері. Діти, що слідкували, — в регіт!

… Завідуюча, схлипуючи, одягає гостей у якесь шмаття й присягається комусь: — Ні одного більше! Ні лялечки, хоч там що! Краще втечу.

Дівчата сміються, ляскають у долоні і дражнять хлопців — співають:

 На городі качата —
 Роди, боже, дівчата.
 А хлопців не роди,
 Бо то самі іроди…

За гомоном та стукотнявою — нічого не чути; за курявою — нічого не видно. В кутку коло груби — низка головок, як разок намиста. Аж мох на їх повставав — холодно. Губи сині, обличчя ніби борошном потрушені, а в борошно повтикані свіжі вишні — очі. Слухають казки, очима поблискують. Каже казку білоголовий хлопчик років десяти. Тихо. Пирскнув од сміху, другий — і цілий вибух реготу… Трохи згодом — другий, ще дужчий.

Підходять до гурту інші.

- Що таке?

- Ось коли б ви почули, що оцей хлопець казав.

Оглядають хлопця: марний, обідраний, босі ноги всі в грязі.

- Та що ж це за хлопець?

- Ай справді: у нас такого немає. Слово, друге — на допит хлопця:

- Ти наш чи не наш?

- Ні, я чужий.

- А чого ж ти прийшов сюди?

- А я до вас гулять прийшов.

- Може, тут є в тебе товариш або брат?

- Ні, немає нікого.

Пильно придивляються до його, оглядають лахміття, виразки на ногах. З підозрінням:

- А ти ж не «голодающий» часом? Хлопець швидко й злякано:

- Ні, ні! У мене є папа й мама. Тут ми недалеко й живемо — на Глибокій.

Не ймуть віри.

- А чого ж це ти босий, коли в тебе є папа й мама? Ви бідні?

- Ні, чоботи є в мене, тільки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утік. І пальто в мене є, і шапка гарна — все мама поховала.

- А як тебе звуть?

- Мишка.

Привітніше:

- Ну, то що ти, Мишко, казав тут, розкажи, і ми послухаємо.

Мишко заспокоївся, підтяг штани, очі засяяли, аж луна скрізь заблищала:

 Ой, Морозе-Морозенку,
 Ти славний козаче…

З усіх кутків так і гунули всі до гурту.

- І, де ти, Мишко, так навчився? Чистий актьор!

- Ану ще!

Мишко знову гребінь із кишені, та як утне на йому губами: так і пориває до танку, і очі в усіх засяяли; прихитують та тільки зирк-зирк один на одного — шукають, хто б почав.

- Ну й Мишко!

Мишко тягне книжку із стола.

- Ти й читать умієш?

Мишко розгорнув книжку та як диякон у церкві:

- Братіє…

Та як почав, як почав…

Регочуть, аж хитаються.

- І де він там вичитав таке?

Хтось через плече зазирнув йому в книжку і знову — регіт.

- В його й книжка догори дригом.

- То ти не вмієш іще читати, Мишко?

- Цієї зими папа найме мені губернатку, буде вчить мене. І фортеп'яно купить… Я буду музикант. Усі серйозно перезирнулись:

- Он як… — Далі й собі:

- А в нас, казала Параска Калістратовна, оцей буде професор, а цей — інженер, а оця і оцей — це будуть артисти.

Мало не всі в будинку, як визначала сама Параска Калістратовна, були майбутні великі люди. Всі, що на їх вказували, заклавши руки за спину, спокійно хитали головою, вважаючи, очевидячки, все, за їх сказане, за всім відому, непохитну істину.

Потім хвастались:

- Еге! У нас неабиякий будинок — ми й французьку-німецьку мову учимо!

Один витяг із-під шафи обдертий підручник, вибив об коліно пилюгу з його, почав розгортати:

- Ось дивися, Мишко, оце — дер штуль, а це…

… Почали вибивати кописткою у битий чугун — дзвоник мусить бути. Всі зразу кинулись, усе покидали і, як на галич, з вереском, з криком ринули в столову:

- Обідать!

Мишко стояв на порозі.

- Мишко, іди й ти до нас обідать!

Мишко затурбувався:

- Ні, я не хочу! Це я так, подивитись.

- Чому? У нас сьогодні на обід дер зуп — без хліба, без солі й без круп, а зате з кістками.

Коло великого щербатого казана стояла підтикана чергова з битим черепком замість ложки. З казана випирали костомахи, ніби в той «der Suppe» вперли цілий коров'ячий кістяк. Пара йшла, як із жлукта.

Кличуть:

- Іди, Мишко!

Мишко тихо:

- Я вже обідав.

Хтось

ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Игорь Борисович Манн - Номер 1. Как стать лучшим в том, что ты делаешь - читать в ЛитВекБестселлер - Грег МакКеон - Эссенциализм. Путь к простоте - читать в ЛитВекБестселлер - Донна Тартт - Щегол - читать в ЛитВекБестселлер - Беллур Кришнамачар Сундарараджа Айенгар - Прояснение Пранаямы. Пранаяма Дипика - читать в ЛитВекБестселлер - Дэвид Рок - Мозг. Инструкция по применению. Как использовать свои возможности по максимуму и без перегрузок - читать в ЛитВекБестселлер - Людмила Владимировна Петрановская - Если с ребенком трудно - читать в ЛитВекБестселлер - Джаннетт Уоллс - Замок из стекла - читать в ЛитВекБестселлер - Халед Хоссейни - И эхо летит по горам... - читать в ЛитВек