реп'яхи та кi­сточки суше­ної жа­би, так во­но усе i па­ло пра­хом.

А що Зу­би­сi дос­та­ло­ся, то не­хай бог бо­ро­нить! По­ки пан Ха­лявський був ко­но­топським сот­ни­ком, так по­жи­ла у роз­ко­шi. Був їй i бат­рак, бу­ла й наньмич­ка, вiд сот­ни­ка пан­щи­ною прис­тав­ле­на, i на ра­лець хо­ди­ли до неї лю­ди за­раз пiс­ля сот­нич­ки, i нiх­то не смiв її не тiльки вiдьмою або чим взи­ва­ти, та ще й ве­ли­ча­ли її по мен­ню: Се­ме­но­в­на­, або па­нi Зу­би­ха. От до чо­го бу­ло прий­шло! Як же па­на Ха­лявсько­го "мi­ни­ли, так i на неї увесь мир плю­нув. Та во­на та­ки швид­ко за­чах­ла, за­чав­лi­ла i ско­ро ду­ба да­ла. Та ще не за­раз i вмер­ла. Що вже страж­да­ла! Уми­ра i не вми­ра; i ру­ка­ми, i но­га­ми не дви­га; а стог­не на всю ха­ту, - так що i на ву­ли­цю чу­ти бу­ло. А тут ще кiт її роз­хо­див­ся та няв­чить за нею скiльки є ду­ху… От там-то не страш­но бу­ло!.. Да­лi зiр­ва­ли сте­лю… тут де взяв­ся во­рон, та чорний-чор­ний; уле­тя­чи у ха­ту, над­ле­тiв над неї, кри­ла­ми мах­нув… тут їй i амiнь… тiльки зу­би вис­ка­ли­ла!.. а кiт так i лоп­нув, як пу­зир; а во­рон, хто йо­го зна, де i дiвсь!.. Нi­ку­ди її по-людс­ьки хо­ва­ти; ви­во­лок­ли за се­ло, за­ри­ли ниць у яму, прибил­и оси­ко­вим кiл­ком та звер­ху i зап­лi­ши­ли, щоб ще не ско­чила. Со­ба­цi со­ба­ча смерть!

От вам i ко­но­топська вiдьма!

Примечания

1

1 – Ка­вер­зу.

(обратно)

2

2 - Три з по­ло­ви­ною.

(обратно)

3

3 - Чо­ти­ри з по­ло­ви­ною.

(обратно)

4

4 - Вто­рує, пiдс­пi­вує.

(обратно)

5

5 – Ра­порт.

(обратно)

6

6 - В ли­це.

(обратно)

7

7 - Ка­ран­ня шко­ля­рiв по су­бо­тах.

(обратно)

8

8 - Си­дi­ла пiд ареш­том, при­ку­та до цер­ков­ної стi­ни за не­мо­раль­нi вчин­ки.

(обратно)

9

9 - Рiд тан­цю.

(обратно)

10

10 – Гро­шей.

(обратно)

11

11 — Сир­ни­кiв.

(обратно)

12

12 - Дри­жа­ки.

(обратно)