якого показують по телевізорах, причіплених високо під стелею, він торкається пальцями вуха, аби чути краще, і навіть він говорить: «Екстренне повідомлення». Він виглядає збентеженим, очевидно, читає щось з карток-шпаргалок, і говорить: «Якщо заподієш шкоду собі, заподієш шкоду й мені». Накладаючись на його голос, чутно політологів на каналі Fox News, а також спортивного коментатора з ESPN, і всі вони говорять те ж саме.

По телевізорах показують людей на паркувальних майданчиках та за їх межами, всі вони тримаються за руки. Утворюються ланцюги. Хтось завантажує відео з зображенням інших людей, вони знаходяться за кілька миль звідси, але однаково з’єднані зі мною.

І, потріскуючи, чуються голоси з рацій служби внутрішньої безпеки США: «Якщо заподієш шкоду собі, заподієш шкоду й мені. Прийом, мене чутно?»

І тепер вже не знайдеться настільки потужного дефібрилятора в світі, який міг би підірвати наші мізки. Так, врешті-решт усі відпустять руки, але зараз міцно тримаються, намагаючись зберегти цей зв’язок назавжди. І якщо це неможливе відбувається, як знати, які ще дива здатні статися. Дівчина з «Бургер Кінга» кричить: «Мені теж страшно». І хлопець з пекарні кричить: «Мені страшно постійно». І всі кивають. Так само, як і я.

І на сам кінець чутно потужний голос: «Увага!» Десь зверху говорять: «Увага, будь ласка, послухайте». Це жінка. Це той жіночий голос, який просить людей з гучномовця підійти до телефону. Усі слухають, цілий аеропорт замовк.

«Ким би ти не був, ти маєш знати…», – говорить жіночий голос. Усі слухають, бо думають, ніби це стосується саме їх. Із тисячів гучномовців чутно, як вона починає співати. Так, як співають птахи. Не як папуга чи той ворон у Едгара Аллана По, що вміє говорити англійською. Звук такий, ніби трелі та гами виспівує канарка, чутно ноти, які не можливо скласти в іменники та дієслова. Нам подобається, хоч нічого й не зрозуміло. І можна ж любити щось, не знаючи, що це означає. Увімкнені телефони та телевізори, під’єднуються люди зі всього світу. Голос ідеальний, він просто падає на нас згори.

Найкраще те, що її голос заповнює увесь простір, не лишаючи місця страху. Її пісня поєднує всі наші вуха в одне ціле.

І це ще не кінець. По кожному телевізору показують мене, я пітнію настільки сильно, що електрод повільно сповзає з однієї скроні.

Це точно не той щасливий кінець, який я уявляв, але зважаючи на те, з чого почалася ця історія – з Ґріфіна Уілсона в медпункті, який затискав гаманець між зубами подібно до пістолета, то, можливо, не все так погано.

1