довго ж Павло плакав.
Заслаб, помирає…
Цар доктора посилає -
Павло виганяє.
"Нащо, - каже, - життя моє
Назад повертати,
Коли я не можу долі
Батьківщині дати?"
Петро сам іде до нього,
Щоб перепросити,
І дає йому лікарство,
Просить його пити.
Але Павло Полуботок
Йому промовляє:
"Дармо, царю; ти не вернеш,
Що вже погасає…
Живо-живо Павла й Петра
На світі не буде,
Тоді обох нас розсудять
Правдивії люди…"
ПАВЛО АПОСТОЛ
Україно-Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала?
Україно-Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика
Ти так прихилила?
Україно-Україно,
Що то з москалями,
Що посланці повертають
До тебе з дарами?
І за ними Лизогуб нас,
Чарниш, Жураковський?
І чим же так прихилився
До них цар московський?
Не питайте, добрі люди,
Каже Україна:
Колись була в Московщині
Тяжкая година.
Колись була в Московщині
Тяжкая година:
Петро судив царевича,
Судив свого сина.
І просився син Петровий
А Петриків тато,
І було там сенаторів
Багато-багато;
Але жоден не подумав
За нього обстати,
Не смів жоден проти кари
Голосу подати.
Їдна тілько Україна
За нього обстала,
Їдна тілько Україна
Голос свій подала.
І був гетьман в Петрополі,
Як Петрик вінчався,
І до гетьмана старого
Петрик обізвався:
"Спасибі вам, добрі люди,
Що ви серце мали,
Що ви в кровлі мого батька
Рук не покаляли.
За то тепер і гетьмана
Я вам позволяю,
За то тепер і права вам
Давні повертаю!
І чого лиш буде треба,
Просіть, добрі люди,
Усе для вас я учиню,
Усе для вас буде!"
І подякував Апостол,
Назад повертає
Та й до царя, до Петрика,
Послів посилає,
Посилає до Петрика,
Просить милость мати:
Позволити поспільную
Старшину обрати.
Не перечить добрий Петрик,
Зараз позволяє.
Не чекає і Апостол,
Зараз обирає.
І Лизогуб став обозним
І зараз до діла;
У судці пішов Кандиба
І сотник Забіла;
В писарі пішов Турновський,
Панич чи попович,
В осаули пан Лисенко
І пан Мануйлович;
І поспільнії хорунжі -
Горленко-бунчужний,
А в поспільнії бунчужні
Борозна недужний.
І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну
І ще чогось до Петрика
Іде в Московщину.
Аж там Петрик помирає,
Ганна наступає,
Вона ж уже Україну
Не так пригортає.
Вона тілько Апостола
В очі пригортає,
А за очі тридцять тисяч
Людей вимагає.
І піднялось тридцять тисяч
З полковником Танським,
Пішлі, бідні, з України
В степи басурманські.
І піднялось тридцять тисяч,
Та усі чубаті,
Пішли в степи басурманські
Вали висипати.
І піднялось тридцять тисяч
Ще до сходу сонця,
Висипають вал від Дону
До самого Донця.
На другий рік тридцять тисяч
Свіжих посилає,
А торішніх тридцять тисяч
Назад повертає.
На третій рік із Польшею
Бійка розпочалась,
Щоб від естів і від курів
Польща відцуралась;
Бо любовник Ганнин Бірон
Став її просити,
Щоби його у тих Курах
Князем ізробити.
І почалась тая бійка,
Військо знемагає…
Тоді гетьман запорожцям
Стиха промовляє:
"Покидайте, - каже, - хлопці,
Турецькі границі
Та давнього собі місця
Просіть у цариці…"
І просяться у цариці,
Цариця приймає
І булаву, бунчук, пернач,
Хоруг посилає.
І каже їм, запорожцям,
На вражую кару,
Заселити два Кодаки
І річку Самару.
А тим часом в Білій Церкві
Каже присягнути
Та у Польшу з отаманом
На час завернути.
І пігнались запорожці
З Білецьким Іваном,
Здибалися з Лизогубом
Та із Галаганом;
Здибалися, полетіли,
Назад поглядають -
Аж там уже Апостола
Козаки ховають.
Аж там уже Апостола
Козаки ховають,
Аж там уже і укази
З Москви посилають,
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають…
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви посилають.
МІНІХ
Ходить сокіл коло моря,
Крила розпускає;
Ходить Мініх коло двору
Та й думу гадає.
Він гадає, промовляє
В лихую годину:
"Ой Біроне ти, Біроне,
Розпревражий сину;
Ой Біроне ти, Біроне,
Розпревражий сину,
Добув же ти за любощі
Цілу Курівщину.
Добув же ти за любощі
Цілу курівщину,
Та за славу й я добуду
Цілу Україну!"
І приходить до цариці
Та й став говорити:
"Позволь, - каже, - ясна Ганно,
Турків перебити!
Позволь, - каже, - ясна Ганно,
Турків перебити,
Позволь мені в Туреччині
Слави заслужити!"
А цариця, як на теє,
Горобців стріляє,
А Бірона нема вдома -
Коней виїжджає.
Вона й каже: "Та йди, - каже, -
Хоч і чорта бити,
Лиш дай мені хоч їдного
Горобця забити!"
Тоді Мініх