- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (61) »
L
Київ
«Либідь»
20 1 1
УДК 821.161.2-1
ББК 84.4УКР6
К72
Розповсюдження та тиражування
без офіційного дозволу видавництва заборонено
Упорядкування та передмова Оксани Пахльовської
Художник Сергій Якутович
Післямова Дмитра Дроздовського
Головна редакція літератури з гуманітарних наук
Головний редактор Світлана Головко
Редактор Юрій Медюк
«Річка Геракліта» - це міні-вибране вже друкованих та
нових поезій Ліни Костенко. Цикли природи та людського буття
тут зв'язані в єдине ціле, циклічний міфологічний час та лінійний
час християнства перетинаються між собою. Вірші-осяяння,
вірші-попередження, вірші-реквієми і вірші, де тріумфує непри
боркана стихія людських почуттів, створюють цілісну симфонічну
«поему» філософського осягнення Часу.
Оригінальний художній коментар до поезій від Сергія Якутовича
<<Транслює» таємницю буття через витончені фантазійні «портретю>
пір року, що постають у символічних, містичних та неореалістичних
жіночих образах.
У післямові літературознавець Дмитро Дроздовський осмис
лює поетичний світ Ліни Костенко в контексті європейської
художньо-філософської традиції.
У долученому до книжки аудіодиску Автор озвучує свою
поезію про безмежжя в людині й людину в безмежжі.
ВИДАННЯ ЗДІЙСНЕНО КОШТОМ
ВИДАВНИЦТВА «ЛИБІДЬ»
© Ліна Костенко, 2011
© Сергій Якутович, ілюстрації, 2011
© Оксана Пахльовська, упорядкування, передмова, 2011
©Дмитро Дроздовський, післямова, 2011
ISBN 978-966-06-0587-9
© Олексій Григір, дизайн, 2011
Оксана П ахльовська
НЕВИДИМІ ПРИЧАЛИ
Big Упоряgника
ц я книжка виникла стихійно. Пе
редавали по радіо «Циганську
Музу» Ліни Костенко у виконанні Лари
си Кадирової, на фонограмі циганських
мелодій. Мене вразив гіркий коментар
актриси після передачі: «Я ж просила під
"Чакону" Баха! Бо твір не про поетесу ци
ганську, а про поета взагалі».
Пригадалися «Пори року» Вівальді.
Подумалось про «Осінні карнавали»
(так називався розділ у «Вибраному»
1989 року). Адж-е осінь - магічна пора
трансформацій, простір згасання, що
таїть нове народження, - це свій окре
мий психологічний театр у поезії Ліни
Костенко. Магнетичне поле природи
кликало вірш за віршем. Хотілося «хур
товини айстр» і «сліпучого магнію сніго
вих пустель», «gереворитів печалі» і
«білого вальсу вітрів і хуртовин».
Хотілось почути, як «б'є в тамбурини
осені горіх», як білий кінь «шукає літо у
сухому листі» і як осінь лишає на згадку
садам «шовковий шум танечноl' хоgи».
Хотілось торкнутися краю одіжі «перка
левої» зими, подивитися на світ крізь «зо
лоту жиранgоль» осені. Послухати, як
«риплять gубові кросна, І парчеву зливу виткавши з небес».
Хотілося побачити, як «весна піgніме келихи тюльпанів», як
Всесвіт струсить на нас «пелюстки космічної· черешні» і як
з'явиться серед грибів «гномик в камізельці, І застебнутий на
срібні гаплички». Розпитати, «як справи у сосен, і звірів, і
птиць». Простежити очима «танець бgжоли go безсмертного
поля». Погомоніти з «просмоленою вороною», яка сидить на
дереві «В береті сонця набакир». Помовчати поруч із Сізіфом,
який смалить під грушею свою «гіркущу люльку» ...
Все прийшло в рух. Живемо у важкий час - відчуваємо
брак естетики як повітря. Двадцяте століття не закінчи
лось - за ним клубочиться отруйний дим невирішених проб
лем минулих десятиліть. А нове століття проектує на екран
майбутнього ті зловісні тіні - і нас щодня шокує новітній
хоррор. Вчора - «Муза історй Кліо, мабуть, оgморозила
gушу». А сьогодні- «Епоха зашморгнулась, як Дункан». Тому
хочеться іншого виміру - там, де в коловороті циклічно
го міфологічного часу ми змогли б повернутись до самих
себе, - супроти есхатологічного колеса історії, з-під якого -
кров, радіація, попіл. «Простору І простору І простору І
і щоб ніяких травм І і чогось такого простого І як пророс
тання трав»".
Вибране - тому й вибране, що за ним стоїть вибір, а отже,
перечитання. Тим більше якщо йдеться про поета, якого за
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (61) »