[4] Трюк (фр.).
[5] Лівінгстон Р.Б. (162, 1967). Гл. 10 про структуру мозку.
[6] Зрозуміло, що вислів Гольбаха слід розуміти у контексті філософського мисленя його епохи. У філософії буддизму або у Спінози ми знаходимо зовсім інші розмірковування щодо пристрастей: з їх точки зору дефініція Гольбаха має відношення до більшості людей, хоча вона у дійсності діаметрально протилежна тому, що вони вважають ціллю людського розвитку. І щоб пояснити цю різницю, я хотів би здійснити розмежування між “ірраціональними пристрастями” (на кшталт жадоби або пихи) та “раціональними пристрастями” (любов, турботливе відношення до будь-якої живої істоти). Далі я розгляну ці питання більш детально. Але тут для обговорення важливе не стільки це розрізнення, скільки ідея про те, що життя, орієнтоване виключно на власне самозбереження, не є суто людським.
[7] Англійське слово “salvation” (вдячність, спасіння) походить від латинського кореня sal – сіль (в іспан. мові – salud – здоров’я). Це значеня виникло від того, що сіль захищає м’ясо від розкладання; salvation – оберігає людину від падіння (збегігає її зроров’я та благополуччя). Саме у цьому сенсі (а не у теологічному) кожна людина потребує спасіння.
[8] Акт ідеації у феноменологічній філософії вказує на здатність осмислити феномен у його смисловій сутності.
[9] К. Беккер та А. Шлейхер – відомі німецькі мовознавці другої половини ХІХ ст., перший з яких є представником логіко-граматичного напрямку у дослідженні мови, а другий – засновником натуралістичної (біологічної) концепції походження мови (прим. перекладача)
[10] Серед множини доказів принципової відмінності логіки та мовознавства, ми наведемо тільки визначення логіки одного із найвидатніших мислителів нашого століття, Гербарта. Логіка є наукою про умови існування думки, незалежні від її походження та змісту. а) За першою ознакою вона є наукою гіпотетичною; ґрунтується на засновку про існування відомих понять, суджень, умовиводів, і приймає ці форми думки, як вони є, не зосереджуючись на проблемі їх походження, тоді як, дані мовознавства осмислюються тільки у зв’язку з їх історією, і мовознавство є наукою генетичною. б) Логіка ставить питання не про те чи відповідає думка дійсності, оскільки подібне питання, проблематизуючи зміст думки, перетворило б логіку, залежно від змісту проблематизованого виразу, у ботаніку, історію і т.д., а про те чи вірна думка (якою б вона не була) сама по собі. Логіка, наприклад, нічого не має проти пересуду “каркання ворона передвіщає нещастя” і вважає, що це – думка, яка містить в собі одну із необхідних умов істини; а про судження: “думка без мови неможлива” та “існують мови, у яких значна доля мисленнєвої діяльності народу, що ними спілкуються, не відображається” – логіка стверджує, що вони, разом взяті, не утворюють думки. Форма, якої логіка не віднайшла в останньому випадку (рівність а самому собі), як і всі логічні форми, настільки відірвана від будь-якого змісту, що її змістом може бути будь-яке поняття. Протилежною такому формальному характеру логіки є реальність мовознавства, для якого знання про існування тих чи інших понятійних ознак є необхідним. Граматичні форми складають уже відомий зміст по відношенню до форм, що розглядаються логікою.
[11] У викладенні антиномій Гумбольдта ми спираємось на Штейнталя (див. Steinthal, 1858, с. 61 ідалі, 118 і далі). На твір Гумбольдта “Über die Verschiedenheit des menschlichen Sprachbaues etc.” ми посилаємось за його виданням у VI т. Зібр. Творів (Humboldt, 1841-1852, Bd I – 7, т.6).
[12] Das bildende Organ des Gedanken (Humbold, 1841-1852, т.6, с. 51).
[13] Необхідні пояснення того, яким чином слово творить вищі форми думки, будуть викладені пізніше; тут ми можемо тільки зауважити, що ця теоретична позиція Гумбольдта підтверджується пізнішими психологічними дослідженнями.
[14] Відповідно, і інший вид цього ж протиріччя посередницький статус мови між тим, хто пізнає і пізнаваним світом, вирішується тим, що можливість пізнання істини ґрунтується на первинній гармонії (внутрішній єдності?) людини зі світом (Humboldt, 1841-1852, т.6, с. 263). Хоча, сам Гумбольдт лише частково торкається цього питання.
[15] Однак, (звернемо увагу на протиріччя) це прагнення до спільного, однакового для всіх, здійснюється виключно різними шляхами, і різноманітність далека від хибної однобокості виразу загальнолюдських властивостей (народами) нескінченне (Humboldt, 1841-1852, т.6, с. 32).
Передбачуване цим нарощування визначеності народних характерів повністю відповідає наведеній вище думці, що у індивіда прагнення до цільності посилюється одночасно з відчуттям індивідуальності, що має зростати, оскільки життя поглиблює, перш за все, мало помітні духовні особливості особи.
[16] У даному контексті доречно навести наступне досить вдале визначення метафізики: “Пізнання світу і нас самих сприяє формуванню багатьох понять, які, за мірою зростання їхнього засвоєння, стає дедалі тяжче синтезувати у єдиній думці. Важливим завданням філософії стає така видозміна цих понять, якої вимагають особливості кожного з них. Така видозміна додає до них дещо нове, що дозволить усунути їхню несумісність. Це нове можна назвати доповненням. Наукою про таке обробку понять і є метафізика” (Herbart, 1834).