ЗМІСТ

http://vk.com/with_books

Фабула "Як тільки сонце вечір запалило"

Фабула про тантала

Фабула "Філарет старенькиий колись у пустині"

Думка, мандруючи, співає пісню.

Облудники, що моляться, співають

De libertate

"Все лице морщиш, журниий завсігди ти..."

Похвала бідності

"Ось вона, молодість року! Природи лице оновилось... "

Епіграма "музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась венера"

На день народження Василя Томари

Розмова про премудрість

Епіграма "скажи, яке для мужа мудре діло"

ФАБУЛА "ЯК ТІЛЬКИ СОНЦЕ ВЕЧІР ЗАПАЛИЛО"

Як тільки сонце вечір запалило

І небо скрізь прозоро затремтіло,

На ньому зорі блиснули прекрасні,

Як камені коштовніїї, алмазні,

Фалес тут крикнув: «Геий-но, бабо люба!»

«Чого,- це баба,- розпустив ти губи?»

«Набридло, бабо, на одному місці,

Хотілося б до зір мені полізти».

Потюпала вперед стара із хати,

А слідом мудрість суне дурнувата.

Зіийшли угору, стали на просторі,

Звідкіль дивитись зручно і на зорі.

Та мудрість впала і забила вухо.

«Оий бабо,- вже гукає,- чути туго!»

«Чого тебе понесло туди, діду?

Поліз сюди, то вже тримаийся сліду,

Не може і канави розпізнати,

А лізе в небо зорі рахувати».

Додому баба повела старого,

А вуха він таки позбувсь одного.

ФАБУЛА ПРО ТАНТАЛА

Цар Тантал якось на бенкет великиий

Цехмістра з богів до себе покликав.

ЙЙовиш добре знав політичні нрави,

Кличе Тантала на небесні страви.

І що було там! Небеснеє зало

Зовсім Тантала перехверцювало.

ЙЙовиш тоді свого дорогого гостя

Не хотів пустити без дарів, так просто.

«Проси,- каже він,- що хоч по відході».

«Дозволь мені їїсти тут вічніїї годи»,-

Відповів Тантал. ЙЙовиш аж образивсь:

Тантал аж таке просити наваживсь.

Та знав він і силу шляхетному слову.

«Хаий буде,- сказав,- приходь сюди знову».

Став Тантал відтоді їїжу в небі мати,

А там - що лиш хочеш, все можна взяти.

Нектар там солодкиий, вина чудесні,

Тут горло смаки солодять небесні,

Тут буийнеє свято, страв різні види,

Що проти них усі панські обіди!

Скрізь тут троянди розкішно пашіють,

Чудні фіміами в повітрі мліють.

У залах тих музи солодкогласні,

Все сам підносить Ганімед прекрасниий.

Бахуса момсик танцює пресмішно,

Блазні тут пики корчать превтішно.

І хоч у тім хорі не бував Далольо,

Однак за таких тут кращиий Аполло.

Коротко сказавши: чуття тілесні

Тішили млостю ласощі чудесні.

Тантал на все те дивиться свято,

Зітхає тяжко, хоч всього багато.

Корчиться з муки, страхом залитиий,

Трясцею наче лютою битиий.

Що ж таке сталось? Зверху, крізь хороми,

Спущениий камінь завис до сіроми.

Висить важезно над головою

І не дає посидіти в спокою.

Боїїться Тантал - як тільки він зрушить,

Зірветься на нього тягар і роздушить.

ФАБУЛА "ФІЛАРЕТ СТАРЕНЬКИЙ КОЛИСЬ У ПУСТИНІ"

Філарет старенькиий колись у пустині

Доживав віку в лісовіий хатині.

А один юнак, Філідоном звався,

До нього у пущу якось пробрався.

Чув він багато про діда старого,

Що тоий святиий, ще ий мудриий до того.

Приийшов він, схилив перед дідом спину.

«Здоров був,- сказав стариий,- і ти, сину!»

«Не прогнівися, отче милосердиий,

Скажи,- шлях в житті якиий свято-твердиий?

Померла мати, і батько преставивсь,

По них я давно вже служби відправив.

Будь же мені наче батько-родитель,

Будь мені також і наче учитель».

«Я, сину, ий сам не вельми вже ий мудриий,

Знаю лише, що життєвиий шлях трудниий».

«О голова сива, будь же ласкавиий -

Пам'ять у мене, повір, не дірява!»

«Важко,- сказав дід,- прожити несхибно,

Поки живеш, то ий боротись потрібно.

Спробуий-но, сину, не з горя своийого

Зло ий добро пізнати, а із чужого.

Наприклад, он бачиш - злодія мучать,

Красти - то лихо, це тебе учить.

Братаийся не з тими, зло хто ховає,

Знаий: лише добриий добро в серці має.

Паче роби не те, що вітрогони,

А те, що кажуть розуму закони.

Завваж: тоий, хто візьме дух сеий свобідниий,

Може у світі бути лиш бідниий».

Філідон побачив, що це не на руку

Меле стариий, тут відчув нараз скуку.

«Дякую красно, міий отче, за раду».

«З богом, міий сину». Поплентавсь нерадо.

«Свята сяя мудрість, проте що із того?» -

Сам собі дума ий подався в дорогу.

Друга знаийшов і разом в світ учениий

В мандри пустились по розум спасенниий.

Взяли юнака силоміцьки до прусса,

Коли тоий ішов у віийну на француза.

А як із десяток літ прокотило,

Нашого хлопця додому прибило.

Пішов тоий відразу у ліс до старого,

Згадавши колишні вчення святого.

«Добридень, отче!» - «Ти що за персона?»

«Згадаий-но, отче святиий, Філідона!»

«Геий, що се стряслося з тобою, сину?»

«Буря світова зігнула мені спину».

«На правому оці що за затула?»

«Влучила мене шаленая куля».

«А звідки на лобі страшні ті ями?»

«Трісла рушниця».- «А тіїї два шрами

На щоці?» - «У біийці одержав ці рани».

«В бою?» - «Ні, в шинку, був дуже вже п'яниий».

«А звідки он в тебе шматочок носа

Приліплениий?» - «Се також від францоза».

«Мушки по всьому лиці?» - «Се короста».

«Гадаю, французька, також не проста?

Ти тепер, сину, і ходиш відмінно!»

«Впав із коня і поранив коліно.

А ще, крім усього, лікарі лічили -

Здавалося, витягне хворість всі