йому байдужа, що він любив мене, що все скінчиться, як тільки він закінчить мій портрет, Керолайн нічого хвилюватися, сказав він їй, і… їй стало мене жаль. Ви розумієте, що це для мене значило? Я знайшла трунок і дала йому. Я стояла там і дивилась, як він вмирає. Ніколи я не відчувала себе щасливішою, повною сил. Я дивилась на нього, як він вмирає… — Вона розкинула руки, — І не розуміла, що вбиваю себе, а не його. Після того я турбувалася про те, щоб вона потрапила в пастку. Але це мені не допомогло. Я вже не могла їй будь-чим зашкодити, їй все було байдуже. Вона пройшла крізь усе і врятувалася від усього. І вона, і Еміас врятувалися — удвох вони пішли кудись, що для мене недосяжне. Вона не померла, а я померла…
Ельза Діттишем встала, надалася до дверей. Затим різко обернулася і мовила знову:
— Я померла… Назавжди!