Поруч з володіннями короля, столицею якого був Париж, були ще герцогства: Бретонське, Бурбонське, Орлеанське, Алансонське та інші, Наймогутнішим було герцогство Бургундське, до складу якого входила північно-східна частина Франції, теперішня Бельгія, Голландія та інші землі. Після того як Бургундським герцогом став вищезгаданий Карл, сама Бургундія зробилася також головним осередком усіх феодальних, антимонархічних прагнень.

Карл Сміливий — типове втілення ідеї феодалізму і рицарства. Його улюбленим читанням з дитинства були середньовічні рицарські поеми. Він мріяв про міфічні подвиги, про славу старогрецького завойовника Александра Македонського. Ніде у Франції не було таких відважних рицарів, таких пишних придворних свят, блискучих турнірів, як при його дворі. Війна була найулюбленішим заняттям Карла Бургундського. Якщо воювати іноді не було з ким, він мріяв про похід проти турків, про новий хрестовий похід, де б йому і його рицарям пощастило домогтися нової слави і вчинити багато нових, хоча б і некорисних подвигів. Сучасники, які особисто знали Карла, зображають його як відважну і мужню, але разом з тим гоноровиту і запальну людину.

Людовік XI — представник ідеї «національної» держави, абсолютної (необмеженої) монархії, яка тоді народжувалась. Саме того часу в Італії однією з найпоширеніших форм правління була так звана «тиранія»: у невеликій державі влада потрапляла до рук якогось загарбника — великого купця або ватажка найманого війська, і цей загарбник порядкував такою державою, не слухаючись нікого, крім свого свавілля, не соромлячись засобів досягнення й зміцнення своєї влади. Людовікові XI ці італійські тирани з дитинства здавалися зразками, гідними наслідування. Король Людовік XI не дуже відповідав звичайному уявленню про короля. Це був чоловік скупий, ощадний, хитрий і лукавий, який діяв не стільки мечем, скільки інтригами й підкупами. Сучасник каже про нього, що він «краще за всіх збагнув майстерність сіяти розбрат поміж людьми». Він і сам казав про себе: «Той король, який не вміє прикидатися, — не вміє королювати».

На боці короля були переважно гроші, які він позичав у городян. На стороні герцога було велике військо. Герцог мусив зважати на думку інших рицарів, які перебували в нього на службі, а проте були досить самостійні. По суті боролися, звичайно, не герцог Карл і король Людовік. Боролася нова політична система з відживаючим феодальним ладом. Боровся абсолютистський лад, заснований на владі поміщиків-феодалів, дворян, з ладом, найхарактернішою рисою якого була роздрібненість, розбіжність інтересів окремих феодалів — «війна всіх проти всіх». Абсолютна монархія на той час була, проте, вигіднішою державною формою й для інших шарів суспільства — дрібних землевласників, купців-городян, великих ремісників. Тому вони з більшою охотою підтримували Людовіка XI й абсолютну монархію, ніж Карла Бургундського.

В романі Вальтера Скотта «Квентін Дорвард» з великою силою і яскравістю зображена ця боротьба. Вальтер Скотт чуттям художника зрозумів те, що за його часу було ще незрозуміле багатьом історикам. Характер історичної особи є виразом певного соціального, класового начала. Людовік XI у Вальтера Скотта — обережний, лукавий, тонкий дипломат, здатний на яке завгодно обдурювання й зраду; це представник нової сили — монархії, яка спиралася в той час на середнє та дрібне дворянство, на велику міську буржуазію. Його супротивник — людина пристрасна, одверта, відважна, яка зовсім не розуміється на дипломатії і воліє краще вирішати складні питання мечем; це представник феодального рицарства, що на топ час уже сходило з історичної сцени. Вальтер Скотт зумів змалювати їх не тільки живими людьми, яких легко собі уявити, але й показати, їх як соціальні типи.

Роман названий, проте, ім'ям молодого шотландця, який, шукаючи щастя, вступає на службу в шотландську гвардію (лейб-гвардію) короля Людовіка XI. На перший погляд здається, що основним героєм роману є саме цей Квентін Дорвард, невідомий історії, а основне в романі — це його вигадані пригоди. Проте всі ці пригоди пов'язані з історичними подіями. Розв'язання історії Квентіна Дорварда поставлене в тісний зв'язок і залежність від розв'язання суперечки поміж Людовіком XI і Карлом Бургундським.

Знаменитий російський критик Бєлінський хвалив колись Вальтера Скотта за «вірність дійсності, живе і правдоподібне зображення осіб, уміння все заснувати на грі пристрастей, інтересів і взаємних відносин характерів». «Квентін Дорвард» більш ніж інші романи Вальтера Скотта виправдує цю схвальну думку Бєлінського. Чому? Ймовірніш тому, що дія роману відбувається не в рідній авторові Шотландії, не в Англії, зображаючи яку Вальтер Скотт був зв'язаний національними, патріотичними пристрастями, а в чужій для нього Франції, де він ніколи не був і яку зображає по книгах, по творах істориків і мемуаристів XV століття, що їх він вивчив з усією можливою ретельністю.

Коли б Карл Сміливий був своїм, англійським феодалом, можливо, що автор не зумів би поставитися до нього безсторонньо, так само як до короля Людовіка XI, коли б він не був іноземним королем. Єдині «рідні» для Вальтера Скотта дійові особи в романі — це шотландські лучники і сам Квентін Дорвард.

До них він ставиться з підкресленою симпатією, з м'яким гумором.

Це наймані воїни, які б'ються тому, що їм добре сплачують. В разі потреби їх можна було б скерувати й проти повсталих городян або селян. І молодий Квентін Дорвард — теж авантюрист, який шукає легкої поживи і нічим не відрізняється від своїх земляків. Але вони — шотландці, земляки, і цього Вальтерові Скотту досить.

Однак до кінця він усе-таки їх не ідеалізує. Неодноразово ставить він свого молодого героя в таке становище, коли той сам вимушений задуматися над питанням про те, чи чесно з його боку перебувати на службі в Людовіка XI. Адже й сама Шотландія, де Квентін Дорвард ще з дитинства втратив усіх своїх родичів, як виявляється, зовсім не ідеальна країна. Пригадаймо розмову Квентіна з Ізабеллою. «Немає на світі такого місця, де б не було сваволі», — каже він. Ясно, що шотландський феодалізм не дуже відрізняється від французького.

Проте, як це часто буває у Вальтера Скотта, головна цікавість роману полягає не в особі героя, ім'ям якого названо роман. Квентін Дорвард — юнак, який щойно вступає в життя і сам ще добре не знає, чого він від нього бажає. Історичні події затягають його у свій вир, який для нього чужий і незрозумілий. Кілька разів він опиняється на краю загибелі, і кожного разу його врятовує чиясь випадкова або таємнича допомога. Нарешті приходить до нього й щастя — саме в