Конотопі:

     «Посеред ставу убито чотири палі товстеньких, а угорі пов'язано вірьовками, та вп'ять якось—то хитро та мудро переплутувано; та у кожній палі угорі дірка продовбана і туди вірьовка просунута...»

     Усі люди прийшли до ставка подивитись на це видовище. Навіть школярі зібрались у купку і дивились, що ж буде далі. Аж поки вчитель, дяк Симеон, не погнав їх різкою до школи.

     Надзвичайні події розгорнулися біля млинка.

     «Гай, гай! Аж тридцять козаків, хто з пікою, хто з нагайкою, хто з добрим києм, хто з вірьовкою, а хто з колякою, та усі ж то держуться міцно за вірьовки, а тими вірьовками зв'язано аж сім баб...»

     Перша — Пріська Чирячка, часто сиділа під арештом, звела на той світ аж трьох мужиків і всю худобу перевела на зілля та коріння, лікувала людей від різних хвороб. Якось вона замість «любощів» — приворотного зілля, з допомогою якого пан Пістряк сподівався привернути до себе будь-яку дівчину чи молодицю, що впаде йому в око, дала писареві проносні ліки. З того часу він «став на неї гонитель».

     Друга була Химка Рябокобилиха, котра краще відбудь—якої ворожки могла відгадати, хто що вкрав, кому збрехав. На неї пан Ригорович був злий за те, що сказала, буцімто він у сусіда вкрав бджоли.

     Третя — Явдоха Зубиха, стара—стара. Удень вона стара, «а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глупу північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане стариться і до сход сонця вп'ять стане стара, як була учора...»

     Четверта — Пазька Псючиха, усе нишком чаклувала. Коли всі лягали спати, вона виходила надвір, махала рукою, і в ту сторону йшли хмари. Коли ж до неї приходили, щоб поворожила чи дала ліки, вона всім відмовляла.

     П'ята — це Домаха Карлючківна. Навіть замолоду була негарною: росту невеличкого, але коли заходила у якусь хату, то головою діставала стелі, була дуже худа, косоока, мала великий рот, куди, як кажуть, і лопата могла влізти. З такою «красою» заміж не вийшла, тому стала чаклувати та капості людям робити.

     Шоста була Векла, старого Штирі невістка, а сьома — Устя Жалоби-ха. Про них вже нехай хто інший розказує, бо ніколи. Підемо ж подивимося, що там діється біля ставка.

     V

     До ставка підійшов смутний і невеселий, надутий як індик храброї Конотопської сотні пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Привітався з народом. Люди стали дякувати йому за те, що турбується про них. Згадували його покійного діда, пана сотника Опанаса:

     «Хоч трохи було засуха ухвате, то він зараз за поганських відьом; та як трьох—чотирьох втопить, то де той і дощ озьметься. І усе було гаразд!»

     Писар наказав козацтву, щоб воно відчепило Веклу Штириху і плюснуло їїу воду. З води вона не знирнула, а отже, і не була відьмою. Витягнувши з води, стали її відкачувати. Пан сотник почав допитуватись у писаря, за що Веклу кинуто у воду. Адже вона ще не стара і хорошого, чесного роду. Той відповів, що у цієї жінки до біса грошей, а позичати чи дати йому вона не схотіла.

     Притягли Устю, з нею те саме сталося, що і з Веклою, однак відкачати її не змогли. Вона завинила писарю тим, що коли він посватався до її дочки, піднесла йому гарбуза. Потім до сотника звернувся Талимін Леварда. Він попросив сполоскати і його жінку, Стеху, яка, на його думку, також відьмує. У саму глупу ніч хтось стукає у вікно і вона виходить з хати, а повертається вже передсвітом. А одного разу він бачив у неї в гостях чорта — «словні-сінько як пан писар Прокіп Ригорович...» Пан сотник, сердитий на все жіноцтво, а особливо на тих, «що добрих людей замість рушників та годують гарбузами», вже ладен був виконати прохання цього чоловіка. Стеху врятувало тільки заступництво пана писаря, який наказав прикувати «ту гаспидську Левурду» до стіни ратуші, а вранці проучити киями, бо він сам винний у «дружелюбії» своєї жінки з сатаною.

     Полоскали у воді Домаху Карлючківну, після неї тільки забулькало: вона теж не була відьмою.

     «І Пріську Чирячку, і Химку Рябокобилиху, і Пазьку Псючиху топили, і котру втопили, а котру відволодали, що народ аж об поли руками б'є та дивується; що, каже: «Де ж тая відьма? От усіх топили і усяка порина, а відьма не знаходиться».

     Наостанку взялись за Явдоху Зубиху.

     «Приперли й ту, відопхали човном до паль, підв'язали вірьовками, підняли догори... плюсь! Як об дошку, так наша Явдоха об воду, і не порина, а як рибонька поверх води, так і лежить, і бовтається зв'язаними руками та ногами, вихиля черевом і попереком і приговорює: «Купочки —купусі, купочки—купоньки!»

     Пан писар наказав, щоб відьмі ще й каменюк нав'язали і накинули на шию; думали, що вона пірне. Але Зубиха знову плавала поверх води. Хотіли піймати у воді відьму, та не могли цього зробити, аж поки вона сама не піддалась. З наказу писаря поклали її на лавці, хлопці сіли на руки і ноги, а двоє взяли пучок різок і почали бити. А Явдосі байдуже, лежить собі та з усіх глузує.

     Аж тут з'явився Демко Швандюра, старий чоловік, який дещо знався на чаклунстві. Він повів рукою по народу навпроти сонця, знімаючи з людей мару.

     «Тоді усі побачили, що лежить товста вербова колода, поперепутова-на верьовками і сидять на ній чотири хлопця здоровенних і держуть її якомога, щоб не пручалась, а чотири б'ють тую колоду зо всієї сили добрими різками, неначе кого путнього. А біля тієї колоди лежить сама по собі Явдоха Зубиха і не зв'язана, і регочеться, дивлячись, як працюються люди замість її та над колодою». Це все зробила Явдоха, напустивши на людей мару. Схопили Явдоху і дали добре хльосту, щоб повернула дощі та роси. Тепер вже вона не витримала та як закричить: «Не буду до суду, до віку!., батечки, голубчики!., пустіть, пустіть!., верну я дощі, верну й роси... буду тобі, пане сотнику... і тобі, Ригоровичу... у великій пригоді...тільки пустіть...»

     Пан Забрьоха після цих слів наказав хлопцям припинити розправу і пішов обідати. Пану Ригоровичу спало на думку, що Явдоха дійсно може йому допомогти: «Піддобрюсь до неї, вона поможе його втопити, а мені винирнути з писарства та на панство...»

     VI

     Сумна і невесела ходила по своїй хаті Явдоха Зубиха після прочуханки, що їй дали при всій громаді. В обідню пору до неї прийшов конотопський пан писар, приніс їй гостинців і став просити, щоб вона пошила в дурні Микиту, а його зробила сотником. За це пан Ригорович обіцяв дозволити відьмі чаклувати, скільки схоче.

     Хитра Явдоха