С т е п а н. Атож! Коли мати вiдьма, так се вже й воно чорту предане! Та воно таки й нехрещене!.. Далебi, нехрещене!..
А н д р и й. Ану, хлопцi, того байстрюка! Ну, швидче!
Козаки бегут за Хомкою.
С т е п а н. Ну, слава тобi, Господи, рiшили супостатiв! Праведно сказано, що Господь милосерд. Вже хоч як не прись дияволова сила, а хто з благословенiєм божим супротив її пiде, так хоч як, а все-таки одолiє.
А н д р и й. Вiчно будем ми дякувати пану Ігнату: вiн дияволову силу поконав! йому й слава, йому i честь.
Г р и ц ь к о. Та що ж, як ти хочеш, Iгнате, а я i преж пропiдав про се. Далебi, се я знав усе, пане-брате!
И г н а т. А коли знав, так чому ж не сказав?
Г р и ц ь к о. Та я ж казав!
И г н а т. Так?
Г р и ц ь к о. Та, мабуть, що так!
А н д р и й. А що, панове, послухайте лиш мене. Уже Чалому над нами не гетьманувати: вiн i сам не схоче пiсля того, що ми йому наробили. Виберiмо лиш собi пана Ігната Голого!
Г р и ц ь к о. А що? Хiба достойнiшого нема?
С т е п а н. Вiн диявола одолiв!
В с е. Так, так!
И г н а т. Що се ви задумали?
Слышен шум за сценою.
Ге, дивiться, мабуть, батько!
А н д р и й. Нехай почоломкається з сем’єю своєю!
СЦЕНА IV
П а в л о с к о з а к а м и и Л и с е ц к и м. Х о м ка возвращается
с дитятью.
П а в л о (в ужасе зак рывая ?лаза). Боже мiй мiцний! Ог що наробили! Вовкулаки! І дитину маленьку, невинну!.. І ту хотiли убить було!.. Боже мiй праведний!
И г н а т (в сторону). Лишечко!
П а в л о. А, ти тут! добре! Може, пане Iгнате, другого зрадника треба покарати!
В с е. Що се? Що се?
П а в л о. Шаленi! Поплелись з їм здуру, як з дубу. А ми з паном гетьманом полонили ляхiв, що їхали Саву обороняти i поспiшали зупинять вас, та нi, пiзно! За що ж ви жiнку убили? Нехристi! А се все він! Ану лиш, кажи ти, ляшку!
Л и с е ц к и й. Ви загубили Саву за те, що вiн до нас був приязний, а Ігнат Голий iще бiльше вас зрадив. Коли у Сави Чалого i думки не було до нас приїздити, вiн усе звiщав пана Конецпольського. Вiн i Саву на се пiдмовляв, i мене до його проводив. А пiсля того й на Саву писав, що вiн обманює Конецпольського. Iгнате, чи пiзнав мене? Коли виїздили iз Терехтемирова, я був у тебе i ти менi казав, що таки Саву згубиш, а ми щоб нехай вас стерегли i всiх старшин переловили; iще ти й сам боживсь менi, що у сiм дiлi помагатимеш. Що? Вiдрiкатися станеш?
И г н а т. Я тебе i не знаю, i нiколи не бачив!
Л и с е ц к и й. Е! а оці листи не ти писав? Дивiтесь, панове! (Показывает бумаги).
Все стоят остолбенелые от удивления.
Г р и ц ь к о. А що? не казав я? От щоб менi теє та сеє, коли я та не пречував оцъого! Тим-то вiн менi так i вадив! Еге! Я вже коли що знаю, так воно так i буде!
И г н а т (на коленях). Панове мої! Се хтось пiдписавсъ пiд мене. Крий Боже! Я сього не знаю! Щоб я луснув, щоб мене чорти живого розшматували, коли я що знаю! (Крестится). От щоб мому батьковi i матерi казна-що було, коли оце правда!
В с е. Брешеш! Ізрадник!
И г н а т. Ой, простiть мене, батечки! Виноват! Далебi, се нарошно на мене! Отже я всiм скажу: щоб увесь рід мiй чорти взяли, коли я винен! Велике слово! Не буду! Простiть!...
П а в л о. Чорт!
И г н а т. Ой, пустiть душу на покуту!..
П а в л о. Нема покути для диявола! Здихай, шельмованець! (Колет его).
Все устремляются на Игната и поражают его копьями. Игнат с глухим стоном умирает.
С т е п а н. Обнiс сучий син неповинних. Ох! покарає нас Господь за се! Гетьман наш бiдний! Що ми йому й казатимемо!..
За сценою слышен пронзительный крик. Вбегает П е т р о Ч а л ы й. Убийцы потупляют глаза в землю.