За два дні Островський у доброму вбранні з фальшованим паспортом у кишені, прощався
на двірці з секретарем міської партії «Поалей-Ціон».
— Прощайте й не дякуйте, — казав той, — се наш обов'язок. Найкраща подяка — се
праця. Ми дали вам доручення до сіоністів вашого міста — виконайте їх і працюйте далі.
Ніколи не забувайте, Що Жидам є єдиний шлях — шлях до Сіону.
— Будьте певні, — відповідав Островський, — я виконаю все. А в нашому місті праця
якнайбільше потрібна.
Секретар «Поалей-Ціону» на хвилину затримав його руку.
— Ви на диво несхожі на Жида, — промовив він.
— Я шкодую сього, — відмовив Островський, — мені хотілося б бути цілковитим Жидом.
Сіоніст вдячно стиснув йому руку.
Островський вийшов на площадку вагона і радісно втягав у себе хвилююче повітря.
Щойно вистраждане здалося нараз дитячою марою, нікчемним страхіттям, над яким хіба
сміятися варто, і серед миготливих краєвидів він почув себе пташиним співом над
барвистими степами.
Тепер він без збентеження згадав про свого «комсотні», що застрелився з надмірної
чесності. Йому навіть стало шкода тої чудної людини, що не змогла побороти в собі
забобону і згинула марно.
Од'їхавши кілька станцій, Островський почув себе дужим переможцем. Він жартівливо
переглянув папери, що дали йому сіоністи, пошматував їх і викинув у віконце.
— Дурники, дурники, — глузливо гадав він, — найшли єдиний шлях. Нехай тільки ми
візьмемо місто назад, я покажу тому секретареві, кудою йти; буде він у ЧК замість Сіону!
1921 р.
[1] Помічник коменданта сотні.
[2] Комуністичного осередка.
[3] Комендант сотні.
(Правопис — за оригіналом). [Тобто ЛНВ.]
Вперше надруковано 1923 р. В “Літературно-науковому віснику”.
До тексту в Літературній Україні додано такий вступ:
Повідомлення, що В. Підмогильний написав оповідання «Комуніст», з'явилося вперше у
«Хроніці» збірника «Вир революції» (Катеринослав, 1921). Потім промайнула скупа згадка,
що автор читав його на одному з літературних вечорів у Києві. Після цього слід оповідання
загубився, як і тоді ж написаної новели «За день» (останню нещодавно розшукано й
опубліковано в «Літ. Україні» 1989 року). Дослідники вважали його втраченим.
Переглядаючи «Літературно-науковий вістник», що після революції 1917 року почав
виходити у Львові за редакцією Д. Донцова, я зненацька зупинив свою увагу на вступному
слові редакції до першого номера 1923 року. Повідомляючи своїх читачів про зростання
авторитету й тиражу видання, журнал зазначав: «В останні часи літературно-науковому
Вістникови вдалося з'єднати нових співробітників також на Великій Україні; в сій книзі іде
друком перше оповідання, отримане нами з Сов. України («Комуніст»)».
Твір, поданий на подальших сторінках ЛНВ дуже нагадував поетику тогочасного В.
Підмогильного. Але автор зазначався... П. Вальчук. Що це псевдонім — очевидно: журнал
на Радянській Україні вважався націоналістичним виданням, і відверто накликати на себе
біду жоден автор, зрозуміло, не мав бажання. Проте, коли шукати зв'язків з Підмогильним,
вони напрошувалися порівняно легко: одноразові псевдоніми завжди варіюються в межах
справжнього прізвища й імені. Отже, з імені Валер'ян — Вальчук. Але це, хоча й близький,
а все-таки лише здогад. Він не давав права на публікацію.
Минулого літа вдалося ознайомитися з судовою справою В. Підмогильного (грудень 1934
— березень 1935) в архівах КДБ. У протоколі допиту від 17.ХІІ.34 р. на запитання слідчого,
які твори були видані за кордоном, В. Підмогильний називає оповідання «В епідемічному
бараці», збірку «Повстанці». І додає: «Крім цих творів, було надруковано в Літ. Науковому
Вістнику моє оповідання «Комуніст». На запитання, коли написані всі ці твори, він відповів:
1920 — 1921 роки.