Стімсонові, до станції керування роботарями.

Через кілька секунд хлопчик зник, швидко пробираючись у натовпі.

Тим часом натовп розсунувся, звільняючи роботарям шлях. Але двадцять кроків далі цей шлях перетяв ланцюг солдатів-кулеметників. Вони лежали на землі, виставивши перед собою кулемети. Дула кулеметів були спрямовані просто на роботарів.

— Бачите, містер Бірз, — голосно проговорив Боб Леслі, — ми даємо вам вільний шлях. Але — подивіться, будь ласка, перед собою. Там щось на вас чекає. Чи зможуть оборонити вас роботарі, навіть заряджені електрикою, від кулеметів?

На кілька секунд Бірз задумався: так, цього він не передбачав. Але майже відразу він ухопивсь за останню надію:

— Не знаю, чи зможуть, роботарі оборонити мене від кулеметів. Якщо не зможуть, то не зможуть водночас оборонити і вашої знайомої Мадлени Стренд, долею якої ви недавно цікавились. Майте на увазі: кулі, що вбиватимуть мене з Говерсом, уб’ють і міс Стренд. Коли ви цього хочете — стріляйте. Ми рушаємо.

Тім бачив, як здригнулося обличчя Мадлени. Томас Бірз міцно тримав її руку і тягнув Мадлену за собою. Проте, якби він навіть відпустив її — Мадлена примушена була б іти за ним, бо інакше її штовхали б роботарі. Тім поглянув на годинник: стрілка наближалась до дванадцяти… Ще півхвилини!..

— Не стріляйте, товариші! — вигукнув Боб Леслі. — Знов-таки, і це не допоможе Бірзові, — зараз побачите! Зачекаймо трохи.

Стрілка годинника наближалась до дванадцяти. Роботарі повільними, впевненими кроками ішли серед натовпу, утворюючи собою надійний захист трьом, що були всередині. І ось раптом залізні потвори спинились. Тім вибухнув радісним вигуком:

— Ось воно!

Роботарі спинились. Чути було, як голосно вилаявся Томас Бірз:

— Що таке? Що за чорт?

Роботарі не рухались. Вони стояли, немов прислухаючись до чогось. Потім повільним рухом, як один, почали підводити ліві руки. Вище, вище!

— Роботарі вітають нашу демонстрацію! — закричав Боб Леслі. — Роботарі перетворюються на наших друзів.

Томас Бірз був блідий, як стіна. Він випустив руку Мадлени. Роботарі поворухнулись і, тримаючи руки вгору посунули вперед.

Але це не було вже коло: вони сходились по чотири і так рушили вперед, залишаючи Бірза, Говерса і Мадлену самих. Мадлена поглянула на Бірза, озирнулась — і швидко вибігла з-за роботарів до робітників. Через півхвилини вона була вже біля трибуни і впала в обійми Тіма.

— Тім!.. Тім!..

Вона не могла більш нічого вимовити.

— Роботарі з нами! — кричав з трибуни Боб Леслі. — Вони йдуть з нами на демонстрацію. Вчені Червоної Країни виконали свою обіцянку.

Бірз похитнувся. Він побачив, як перекривилося люттю Говерсове обличчя. Він чув, як Говерс бурмотів:

— Зрада!.. І тут зрада!..

Потім він побачив, як Говерс, наче збожеволівши, кинувся на роботарів, загрожуючи їм кулаками. Джонатан Говерс забув, що перед ним не живі люди, а залізні машини, він намагався погрозами спинити їх. Даремні намагання! Роботарі посувалися на нього, на свого колишнього господаря.

Ось залізна постать роботаря штовхнула Говерса в груди. Він хитнувся, ухопився рукою за підведену руку роботаря — і, зойкнувши, впав на землю. Обличчя його почорніло.

А роботарі йшли далі, мов не помічаючи його, наступаючи на нього своїми залізними квадратними ногами…

«Убитий електрикою!..» — зрозумів Бірз і спробував відстрибнути убік, щоб уникнути доторку до роботарів. Але саме в цей час роботарі коло нього сходилися, щоб стати в ряди по чотири, як і всі попередні. Бірз заметався, як звір.

Він намагся вибігти з-за роботарів. Але їхні залізні шеренги не пропускали його. Бірз відсахнувся назад і наскочив на одну з залізних потвор. Хрипло зойкнувши, він, як і Говерс, упав під ноги роботарів…

А залізні люди йшли далі й далі, тримаючи руки вгору. За ними рушив натовп робітників, на ходу шикуючись у шеренги. Але всі обережно обходили місце, де на бруку лежали дві нерухомі постаті з почорнілими обличчями. Томас Бірз і Джонатан Говерс лежали мертві. Їх убили ті самі роботарі, якими вони намагалися роздавити робітничий рух. Томас Бірз і Джонатан Говерс лежали на бруці у протиприродних позах, розкинувши руки, зім’яті залізними ногами роботарів.

Тім стояв, підтримуючи Мадлену. Вона глянула туди, де лежали Бірз і Говерс. Її обличчя було бліде. Вона тільки сказала:

— «Важкими ногами роботарів ми розтопчемо всіх, хто стане нам на перешкоді». Це слова Бірза, Тім… І роботарі розтоптали саме його та Говерса…

— Так, інакше і не могло бути. Ходім!

І вони рушили вперед вкупі з робітниками й солдатами. Вперед, звідки доносилися радісні вигуки робітників, де полум’яніли в повітрі червоні прапори переможної революційної демонстрації.

Харків,

1931.