www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури

Стельмах Ярослав

Драма в учительській

П’єса на дві дії

ДІЙОВІ ОСОБИ

Інна Йосипівна

Ніна Семенівна

Наталія Анатоліївна - вчителі

Зоя Іванівна

Савелій Григорович – директор школи

Валерій Литвин

Ігор Засєка

Слава Чекаль

Юра Романюк - учні дев’ятого класу

Сергій

Алла

Ніна

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Учительська середньої школи. Кілька столів, стільців, вішалка, дві шафи, поруч приставлено до стіни згорнуті в рури карти. На одному столі — стосик зошитів, на другому — якісь папери.

На стіні — портрет Леніна.

Праворуч за столом перевіряє зошити Зоя Іванівна.

Ліворуч, обличчям до глядача, боком до свого столу сидить Ніна Семенівна; спиною до колег стоїть перед дзеркалом і фарбує вії Н а т а л і я Анатоліївна.

Наталія Анатоліївна. Ая йому: «Коли так, можете мене забути. І мій телефон також».

Ніна Семенівна. Так і сказала?

Наталія Анатоліївна (неуважливо). Умгу. (Наспівує. ) «Быть может, ты забы-ыла мой номер...» Так і сказала.

Ніна Семенівна. А він?

Наталія Анатоліївна. Дзвонив кілька разів, а я клала трубку.

У цей час Зоя Іванівна гмукає собі під ніс,

і подруги обертаються, щоб пересвідчитись — чи, бува,

не їхня розмова викликала таку реакцію.

Ні, не їхня, і жінки заспокоюються.

Ніна Семенівна. Ну? І все? Остаточно?

Наталія Анатоліївна. Не знаю ще. Може, й ні.

Ніна Семенівна. Ох, Наташко!

Лунає оглушливий шкільний дзвінок, і всі три жінки, як за командою,

затуляють вуха. Ніна Семенівна робить це автоматично й незворушно.

Наталія Анатоліївна кривиться.

Дзвінок умовкає.

Наталія Анатоліївна. Господи, півроку вже тут працюю, а ніяк не звикну.

Ніна Семенівна. І скільки можна просити щось придумати! Ну навіщо й після уроків людей дратувати! Децибелів двісті, мабуть, не менше.

Знову гмукає Зоя Іванівна і рішуче черкає щось у зошиті.

Наталія Анатоліївна знову дивиться у дзеркало,

Ніна Семенівна підводиться, ступає два кроки до подруги

й з приємністю оглядає ззаду її фігурку.

Наталія Анатоліївна. Побіжу в універмаг. Кажуть, викинули курточки югославські. Замшеві. По вісімдесят керебе. А! Все одно мого розміру не буде. (Закриває сумочку й прямує до дверей.) Щасливо, дівчата!

Ніна Семенівна. Бувай!

Зоя Іванівна, не підводячи голови, мовчки махає рукою.

Але тут до вчительської заходить розгнівана Інна Йосипівна,

ледь не силою штовхаючи перед собою Литвина.

Він засмучений. Навіть дуже.

Інна Йосипівна (обертається у дверях. Тоном наказу). Ігоре! Ігоре! (Підштовхує Литвина) Заходь, заходь, убоїще!

Услід за ними з'являється і Ігор Засєка. Теж не в кращому гуморі, але тримається більш упевнено. А взагалі ситуація напружена і неприємна.

Інна Йосипівна (до всіх). Ось, полюбуйтесь!

Зоя Іванівна. Литвин?

Інна Йосипівна. Литвин, Литвин. А хто ж! Литвин!

Наталія Анатоліївна, перебігаючи очима з хлопців на Інну Йосипівну,

бочком хоче прослизнути до виходу.

Інна Йосипівна. Наталіє Анатоліївно!

Наталія Анатоліївна (не припиняючи поступу до мети). Так?

Інна Йосипівна. Мені здається, вам як молодому педагогові варто заглибитись у суть справи й розібратися, звідки йдуть корені оцього... (гострий погляд на Литвина) литвинізму.

Наталія А н а т о л і ї в н а. А що, необхідно заглибитись саме зараз?

Інна Йосипівна. У кожному разі, я так вважаю.

Наталія Анатоліївна (зиркає на ручний годинник). Але ж...

Інна Йосипівна. Тим паче, що й у вас є класне керівництво, а інтереси виховання дітей вимагають... До того ж від такого явища... (той самий погляд на Литвина) ніхто не застрахований.

Наталія Анатоліївна знічено йде назад і сідає за стіл.

Щоб показати свою незалежність, зразу виймає із сумочки дзеркальце.

Черга доходить і до помади, але Інна Йосипівна не витримує.

Інна Йосипівна. Наталіє Анатоліївно!

Наталія Анатоліївна (пристукує олівчиком помади по столу. З викликом). Що?

Інна Йосипівна (стримується при учнях). Савелій Григорович є?

Ніна Семенівна. Був щойно.

Інна Йосипівна. Я піду його покличу, а ви поки що... (Показує на Литвина.)

Литвин. Ага. Зв'яжіть його, зв'яжіть.

Інна Йосипівна розводить руками — мовляв, чого від нього ще чекати. Виходить.

Ніна Семенівна. Ну, Литвин, що ти вже накоїв? Знов у вікна лазив?

Литвин дивиться перед собою.

(До Засєки.) Що там у вас трапилось, Ігоре?

Той тільки стенає плечима — не хочеться йому нічого пояснювати.

Нервово постукує долонею по столу Наталія Анатоліївна (даремно її затримали. Сиди тут). У двері просувається голова.

Юра відмахується: одчепись.

Юра (голосним шепотом). Валеро! Валеро!

Литвин обертається на шепіт, але Юра вже зник.

Заходить Інна Йосипівна.

Інна Йосипівна (Юрі за двері). Іди, йди. Нема чого тут тобі робити. (До всіх.) Зараз Савелій Григорович звільниться і прийде. (Пильно дивиться на Литвина, обходить його півколом.) Ну, Литвин, як же ти дійшов до такого життя, га? Як докотився? (До Засєки.) Сідай, Ігоре.

Засєка не сідає, а одступає трохи до шафи.

(До Литвина.) Як же ти думаєш жити? Що з тебе вийде — ти замислювався коли-небудь?

Литвин так само дивиться в одну точку.

Ніна Семенівна. Та в чому ж справа? Скажіть уже.

Інна Йосипівна. А от нам зараз Литвин скаже. Ну, Литвин, ми слухаємо тебе. Розкажи нам, Литвин...

Литвин.Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки?..

Інна Йосипівна (ляскає рукою по столу). Це не урок літератури! Ко-ло-со-чок! Во-лошка в житі! Ти краще розкажи мені, ось учителям, де ти виховувався, де ти навчився цього бандитизму?

Зоя Іванівна. Та, зрештою, що ж скоїлося?

Рвучко заходить Савелій Григорович.

Савелій Григорович.