Зоя Іванівна. Скоріш за все.
Наталія Анатоліївна. Ще б пак!
Савелій Григорович. А тепер... Вони стільки чекали. (До Інни Йосипівни.) Певно, варто провести збори?
Інна Йосипівна (важко). Зараз? Я прошу вас...
Савелій Григорович. Ходім у клас, Інно Йосипівно.
Зоя Іванівна. А мені можна з вами?
Савелій Григорович. Я гадаю... Ви теж ідете, Ніно Семенівно?
Ніна Семенівна. Так. Ось лиш додому подзвоню. (Підходить до телефону й набирає номер.)
Савелій Григорович (до Наталії Анатоліївни). А ви?
Наталія Анатоліївна. І я. Мені як молодому педагогові це,певно, корисно.
Савелій Григорович (мить дивиться на неї). Я з вами згоден.
Погляди присутніх поступово звертаються на Інну Йосипівну —
вона сидить за столом напружена. Довго, важко підводиться.
Йде до дверей. Обернулась.
Інна Йосипівна (твердо). Ходімо, товариші. (Виходить.)
За нею йдуть усі.
Кінець