- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (94) »
З російської переклали А. І. ГРИЦЕНКО та А. В. ДЕНИСЕНКО Перекладено за виданнями: СЕРГЕЙ АБРАМОВ Однажды, вдруг, когда-нибудь… М, “Молодая гвардия”, 1983. СЕРГЕЙ АБРАМОВ. Выше радуги. М, “Детская литература”, 1983.
БЛУКАЧ (Юнацька фантазія)
1
Приглушені тони осені… Та ні, нісенітниця: а як же тоді — буяння фарб, бунінське — осінній строкатий терем? Ліс — жовтий, червоний, оранжевий, але ще і зелений, і коричневий під ногами. І базарні айстри, і маківки “золотих кульок”. Це — те, що від природи. А є ще ряд урбаністичний, по-простому — міський: жовті, червоні, оранжеві, зелені, коричневі “Жигули” та “Волги”, кольорові квадрати класиків на асфальті, чорно-білі, контрастні жезла міліціонерів. Та й одяг, вдягаються тепер яскраво, натовп нарядний… Все так. А як же бути з небом? Згадали Буніна, то не гріх згадати й Олександра Сергійовича. “Уж небо осенью дышало…” Осіннє небо — блякле, вицвіле під літнім сонцем, його вже й блакитним часом не назвеш, а якщо хмари набіжать, затягнуть — сіро-сіро… — Бородін, ти спиш? Це йому. Наче грім небесний, немов відплата за лінощі мислення. Останній навчальний рік, пережити його, перемогти… — Ні, Алевтино Іванівно, хіба заснеш? Хамська відповідь, звичайно, але Алевтина вибачить. — Вдома треба спати, Бородін, а на заняттях слухати педагога. Логічно, хоча й банально. Та якщо встати зараз і сказати, що котру вже ніч як слід не висипається, — засміють. Накинуться, немов пси ланцюгові, як старик Ледньов каже, здогадками замордують. І Алевтина осторонь не залишиться. — Я слухаю, Алевтино Іванівно, я весь — немов те велике вухо. Усміхнулася. Уявила Ігоря Бородіна у вигляді вуха. А однокашничкам лише палець покажи… — Тихо, тихо, діти… Закінчили розмови, продовжуємо далі урок… Продовжуємо… Отже, на чому ми зупинилися? Авжеж: приглушені тони осені. Вікна у класі чисті, до блиску вимиті перед початком навчального року, за один вересневий тиждень ще не запорошилися, а видно крізь них лише небо, тьмяне, як прані-перепрані джинси, з латками хмар. Як сказано? Порівняння у дусі кінця двадцятого століття, яскраве, переконливе, лаконічне. А старик Ледньов сказав би просто: засумувало небонько. І додав би: прости господи… — Ну, досить, — це знову Алевтина, не йметься їй. — До дзвінка ще п’ять хвилин, я вас залишаю. Тільки тихо! Яка шляхетність! Хоча і п’ять хвилин, але наших. — Бородін, залишся. Не вийшов номер. — Чи це треба, Алевтино Іванівно? — Ну ти й нахаба, Бородін! Якщо я кажу — то треба. — Ваш наказ закон, — це вже за звичкою, щоб останнє слово було за ним. А так не треба до Алевтини чіплятися, добра вона і історію непогано веде, цікаво… Сіли навпроти одне одного за одним столом, навіть колінками стукнулися, створили обстановку задушевності, відвертості, чого ще там? Віч-на-віч, і погляд пронизливий, він душу юну, як блискавка, пробива, та-та-та-та-та-та звичайний, та-та-та-та-та-та-та-та-та не п’є. Експромт. — Що з тобою, Ігорю? — А що зі мною, Алевтино Іванівно? — Ти останнім часом став якийсь неуважний, очудненний. Гарне слово — очудненний. А якщо вдуматися — нічого доброго. Очудненний — це дивакуватий, зсунутий по фазі, псих ненормальний. Дякую, Алевтино Іванівно. — Дякую, Алевтино Іванівно. — За що? — За слово. — Не зрозуміла. — І не треба. Спочатку те слово… — Цікавишся, що потім буде? — Та ні, це я так. — А я цікавлюся. — Ваше право. — Що сталося, Ігорю? Ти тут, і тебе немає. На інших уроках таке саме? — Вам скаржилися? — Поки що ні. — Дуже приємно. — Десятий клас, Ігорю, випускний. Ти ідеш на медаль… Йду “на ви”. Хто кого: я — медаль чи вона — мене? — Не хвилюйтесь, Алевтино Іванівно, я постараюся не підвести рідну школу, альма-матер, так би мовити, куди ми “ребятишками с пеналами и книжками…”. — Ну що ти за людина, Бородін? Нічого святого… Що за людина? Та так собі, серединка наполовинку, вчений хлопчик ста вісімдесяти сантиметрів від підлоги. А святого і справді нічого… Старик Ледньов каже: “Святість, як і розум, — якщо бог не дав, то і в крамниці не купиш”. А що вважати святістю? Проскурки, ладан, мощі? Пелікан сказав Ледньову: ти, старик, святий непомірно, тобі на щоку наступи — спасибі скажеш… Ні, таким святим бути не хочеться. А яким хочеться? І чи хочеться взагалі?.. — Звичайна людина, Алевтино Іванівно. Та ви не турбуйтеся, не треба, нічого зі мною не робиться, просто збагнув, навіщо мені голова. — А раніше хіба не знав? — Раніше я нею їв. А тепер ще й думати розпочав. — Краще пізніше… І про що ти думаєш, якщо не секрет? — Про все, Алевтино Іванівно, хіба мало про що. Як надумаю — повідомлю. — Ну йди, Бородін, думай… Ось і поговорили. Алевтина засмучена: не проникла в душу юнака Бородіна, не знайшла контакту і тепер сама себе сварить. І даремно. Бородін і сам нині своєї душі не знає, вона йому — як темний ліс. Бідолашний Бородін… Так і заплакати недовго — від жалю до себе. А тим часом Алевтина має рацію: рік випускний, а завтра контрольна з фізики. Хоча вона й обіцяє бути нескладною, проте підготуватися треба. Вийшов надвір, назустріч йому — Пащенко, гордість школи, стрибун у висоту, чудовий хлопець, друг і товариш. — Чого ти до Алевтини причепився? — Це не я до неї, це вона до мене. — Як завтра з фізикою? — А що? Напишемо, не вперше. — Я за тобою сяду, гаразд? — Немає проблем, Валеро. — Що ввечері робиш? — Думаю, — підкреслює голосом. Пащенко засміявся: — Ти часом, бува, не подався до дзен-буддистів? Самоспоглядання, самозаглиблення… Хочеш, мантру підкажу? Мантра — віще слово, зачіпка для відходу в нірвану. Інтелектуальна людина Валера Пащенко, все він знає, все він чув. — Дякую, Валеро, у мене є. А що йому ще відповісти? — Не запитую, не цікавлюся, негайно зникаю. Пам’ятай про контрольну! Пам’ятаю, пам’ятаю, на пам’ять поки що не скаржуся. Все буде гаразд, Пащенко загляне через плече, з його зростом це нескладно, спише, що треба… Віще слово — пам’ять. Відмінна зачіпка для самозаглиблення. А яка пам’ять у сімнадцятирічного хлопця, який ще не жив, а лише проростав у тата з мамою на виду? Пам’ять на події: переїзд на нову квартиру, тижневий похід на велосипедах по Московській області, поїздка з батьком на Урал, “О море в Гаграх! О пальми в Гаграх!” Пам’ять- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (94) »