своєрідним ескізом, який відкриває епічне полотно, де головна діюча сила — народ. Саме селяни, вуглярі та лісоруби маленького містечка Лапеси, загубленого біля підніжжя покритої вічним снігом гори Муласен, а не аристократична верхівка, яка наслідує звичаї загарбників, є рушійною силою історії. Герой як виняткова особистість більше не цікавить Аларкона. З щирою теплотою, гарячим захопленням розповідає письменник про своїх буденних персонажів. Замість романтичної піднесеності з'являються доброзичлива іронія, підкреслена повсякденність, навіть заземленість доблесних захисників Лапеси. Мало відрізняється від своїх односельців і алькальд Мануель Атієнса, який на очах у читача перетворюється зі звичайного селянина в народного героя.

Аларкон не ідеалізує своїх персонажів, навпаки, він бачить у них кумедне й величне, жалюгідне й гідне захвату. З глибокою симпатією зупиняється погляд письменника на кожній деталі побуту вільнолюбних лапесців, милуючись селянським взуттям, грубим вовняним одягом, величезними шкіряними патронташами. Ця підкреслена увага до деталей не пов'язана, однак, ні з романтичним ставленням до місцевого колориту, ні з посиленою увагою до подробиць побуту. Кожна дрібниця, кожний предмет потрібні авторові перш за все як «речове оточення». Ці описи є доповненням до характеристик персонажів, вони роблять оповідь рельєфнішою, відчутнішою.

Формуючись як самобутній письменник, Аларкон спирається передусім на гуманістичні традиції іспанської класичної літератури. Неважко знайти в оповіданні елементи, що зумовлені впливом «Нумансії» Сервантеса чи «Фуенте Овехуни» Лопе де Веги. Виробленню реалістичної манери письма сприяла і журналістська діяльність Аларкона, коли він працював над документальними репортажами. Високої публіцистичності сповнені в оповіданні авторські звернення до читача, сюжетний коментар написаний часом виразною мовою політичного плаката. Письменник надає, таким чином, окремому епізоду війни за незалежність яскравих літописних рис народного опору.

Про потенційні можливості жанру малої прози в іспанській літературі XIX ст. свідчать й інші оповідання Аларкона. Мистецька палітра прозаїка приваблює передусім розмаїттям тем, сюжетів, майстерно створених персонажів.

До часів переможного завершення війни за незалежність письменник звертається також в оповіданні «Ангел-охоронець». Розповідь про трагічний випадок — загибель дитини від рук власної матері, яка вимушена рятувати себе і свою родину від свавілля французьких мародерів, — обертається на пристрасне звинувачення жорстокості іноземних загарбників.

Гумористична тональність переважає в оповіді «Квитанційна книжка», місцем дії якої є сучасне письменнику іспанське село.

Використовуючи надбання національної літературної традиції, Аларкон створює образ селянина Бускабеатаса. Не менш вдало і дотепно, ніж Санчо Панса — славетний персонаж з «Дон-Кіхота» Сервантеса, вершить свій суд дядько Бускабеатас, домагаючись повернення викрадених гарбузів, що коштували йому важкої праці.

Побутова достовірність та реалістичність «Квитанційної книжки» контрастують з романтичною загадковістю оповідання «Два поняття про славу», дія якого відбувається у XVII ст. Історія ченця, що в монастирській келії зрікся свого таланту живописця й цим самим поховав себе для людей, нагадує своєю суворою піднесеністю симфонію полотен Сурбарана.

Сюжет «Розмови в Альгамбрі» розгортається на фоні казкової краси старовинної резиденції маврітанських володарів Іспанії. Зачарування східною екзотикою поєднується в оповіданні зі щирим співчуттям до нащадків Сегрі та Абенсеррахе, які, втративши батьківщину, перетворилися на безправних вигнанців.

Потяг митця до поєднання гостросюжетної фабули з іронічним підтекстом розповіді демонструють такі зразки його прози, як «Тік-так…» і «Гарний улов», побудовані на анекдотичній ситуації.

Підкреслено іронічне забарвлення вирізняє й оповідання «Чому вона білява?» Читач ніби потрапляє до творчої лабораторії письменника, який залучає його до своєрідної інтелектуальної гри жартівливого співавторства.

Саме в цих, а також в інших оповіданнях формується та особлива манера Аларконового письма, що дає такі блискучі взірці індивідуального стилю, як повість «Трикутний капелюх», створена вже на засадах реалістичного мистецтва. В цьому невеликому за обсягом творі багато дотепів, жартівливого лукавства, та водночас він сповнений глибокого знання людської натури.

Опублікована в 1874 р., повість одразу ж привернула увагу читачів. Сюжет її написано на основі популярного в XVIII ст. романсу Мірошник з Аркоса» та на основі лібретто невеличкої комедійної п'єси «Корехідор та жінка мірошника» (1862). Повість відзначається також простотою фабули, відсутністю особливих стилістичних прикрас.

«Що вона показує? Яка її мета? В чім її перевага? — запитує Луїс Альфонсо, автор однієї з численних газетних рецензій, що з'явилися в мадрідській пресі одразу після видання «Трикутного капелюха». І дає відповідь: — Основне її надбання передусім у тому, що вона показує можливості іспанської прози, використовуючи нові прийоми, зберігаючи все краще з національної традиції; публіка захоплена здоровим читанням, а перед письменниками відкрилася широка й плідна дорога для творчості».

Історія гарної жінки мірошника та, нерозумного корехідора, взята Аларконом з популярного романсу, така ж проста й просякнута лукавим гумором та прихованою повчальністю, як і всі фабльо, шванки, фрашки народних жартівників і веселунів, завжди готових посміятися над витівкою кмітливого простолюдина, якому вдалося ошукати чванливого аристократа. Проте письменник не обмежується використанням фольклору; він надає» популярному романсу цілком нового звучання. В «Мірошнику з Аркоса» жінка поступається домаганням знатного корехідора, а обурений чоловік відплачує тим самим, спокусивши під час нічного побачення корехідорову дружину. Аларкон відмовляється від мотиву подвійної зради, лишаючи подружню честь героїв незаплямованою.

Не вилучаючи з сюжетної основи анекдотичної ситуації, письменник різко змінює характери героїв та вмотивування їхніх учинків. І не лише вимоги пристойності та скромності змушують Аларкона дещо змінити сюжет, не лише цікавий випадок на млині й кмітлива витівка дядька Лукаса мають привернути увагу читача. Проникливий, насмішкуватий письменник ставиться до людини з таким довір'ям, так великодушно прощає своїм добрим, веселим героям їхні вади й помилки, що зворушлива історія кохання дядька Лукаса та сеньї Фраскіти