інакше розв'язатися лише при соціальному своєму тлумаченні. Таке, зокрема, оповідання цієї збірки «Система». Цей же мотив — мотив гострих суперечностей між людиною і «механізованістю» сучасного життєвого укладу — пролунає і в створюваних тоді ж (також у співавторстві з братом) оповіданнях збірника «Осяйні глибини». Нарешті, ця ж тема відіб'ється в перших самостійних творах Карела Чапека «Гора», «Ліда» та інших, що були написані в розпалі першої світової війни.

На фронті Чапек не був. Тяжке захворювання, що мучило письменника все життя і одного разу мало не спричинилося до його самогубства, звільнило його від сумної долі тисяч його співвітчизників — воювати за інтереси австро-угорської корони. В роки війни він старанно вивчав філософію, служив бібліотекарем і домашнім учителем, перекладав сучасних французьких поетів (ці переклади, до речі, стали помітним явищем у чеській літературі початку XX ст.; за словами В. Незвала, вони створили чарівний клімат для. чеської національної поезії), написав кілька чудових оповідань, об'єднаних у збірнику «Розп'яття», де всупереч велінням офіціозних «патріотичних» декларацій дедалі глибше «занурювався», як сам він висловився, у внутрішній світ людини.

В наступній збірці Чапека «Болісні оповідання» (1921) він заговорив про згубний вплив грошей на людську особистість («Гроші» «Троє»), про аристократичну пиху («В замку»), про муки ураженої совісті («Трибунал»); щоправда, його авторський ідеал був іще абстрактно непевним, а позитивна програма розкривалась, як і в «Розп'ятті», приховано і «приблизно».

Для Чехословаччини це був період активного внутрішньополітичного життя. Скінчилася війна. Утворилася буржуазна республіка. Проте шлях буржуазного прогресу, на який ступила Чехословаччина, не був для Чапека довгождано-прийнятним. Навпаки, вже 1920 р. він відмовився визнати його не лише «найкращим», але й взагалі «хорошим», ба навіть стерпним. Буржуазна дійсність уявляється йому символом одвічної неблагополучності людського буття, неблагополучності, цього разу пов'язаної з початком науково-технічної революції. Його непокоїв завтрашній день планети.

В 20-і рр. Чапека цілком заполонили думки про небажані наслідки науково-технічного прогресу в умовах власницького суспільства. Чи спроможні наукові відкриття кардинально змінити життя людського духу? Як технічні нововведення вплинуть на людську природу? Чи не уподібниться людина до запрограмованого механізму? Чи здатні ми цьому перешкодити? Відповідати на всі ці питання слід було, звичайно, з недвозначних класових позицій і з незмінним відчуттям історизму. Порушені ще в ранній творчості письменника, питання ці в 20-і рр. стали для Чапека найважливішою, провідною проблемою глобально-вселюдського характеру… Його непокоїла доля людства, планети, якщо завгодно, — Всесвіту. Оскільки позитивна програма письменника не набула ще соціальної конкретності, він не писав, як це робили великі утопісти минулого, про бажану суспільну структуру, про те, яким належить бути людському суспільству. Але він добре знав — буржуазна дійсність настійно нагадувала йому про це, — яким воно не повинне бути, і вважав за свій обов'язок попередити людство, що суспільний розвиток веде його в небажаному напрямі. Так з'являється в творчості Чапека жанр науково-фантастичної утопії, як його певний час називали, або, як правомірно уточнюють радянські дослідники, антиутопії. До такої «антиутопії» належать створені в першій половині 20-х рр. п'єси «RUR», «Рецепт Макропулоса», романи «Фабрика Абсолюту», «Кракатит». В них неначе схрестилися традиційні ознаки науково-фантастичної літератури з відчутними елементами пародіювання, з сатиричним осміянням, гротеском, вбивчою іронією, з навмисною парадоксальністю.

Науково-фантастичні твори Чапека — і п'єси, і романи — ознаменували настання зрілого етапу в житті і творчості письменника. Вони принесли Чапеку світове визнання. Його п'єси вже в 20-і рр. з успіхом ішли на сценах найвідоміших театрів Європи і Америки, романи одразу ж після їх появи в Чехословаччині перекладалися на десятки інших мов. Чапека полюбив радянський глядач і читач. Успіх його творів в усіх країнах був справді сенсаційним.

Хоч би про що писав Чапек — чи то про механічних людей-роботів (слово «робот», що нині увійшло в багато мов, придумали брати Чапеки), які, замінивши «звичайних» людей, почали розпоряджатись їхньою долею («RUR»); чи то про досягнення людиною реального, тілесного безсмертя («Рецепт Макропулоса»); чи то про трагічні наслідки процесу пізнання, що забезпечує людям панування над природою і водночас кидає їх у безодню нових, нерозв'язних суперечностей («Фабрика Абсолюту»); чи то про грізну катастрофу, що таїться в розщепленому атомі («Кракатит»), — він неодмінно попереджує. В усьому цьому немає ворожості до прогресу, немає безрозсудного неприйняття цивілізації, науково-фантастична сатира Чапека скеровується проти засад буржуазного світу. Її об'єктом стає капіталістичне суспільство з його парадоксальними людськими стосунками. Він бачить у ньому грізний потенціал дегуманізації людини. Його морально-етичний ідеал стверджується запереченням того, що протистоїть цьому ідеалові.

Науково-фантастичні твори Чапека поставили його поряд з такими видатними письменниками, як Жюль Берн, Герберт Уеллс, Анатоль Франс, творчі шукання яких здійснювалися в тому ж напрямку.

Найважливіша риса творчого обличчя Чапека, із згадки про яку ми, власне, й розпочали розмову про письменника, тобто вміння жити життям свого сучасника, виявлялась не лише в його загальнолюдському, «глобальному» мисленні, а й у пильній увазі до повсякденного. Він був життєлюбом і в «макромасштабі», і в старанно створюваному ним самим «мікросвіті». Не знайшовши відповіді на питання, що їх ставила «велика історія», Чапек не зрікся світу, як це зробив, скажімо, герой його п'єси «Адам-творець» (1927), а лише поглянув на нього з іншого, може, трохи вужчого, але, безперечно, теж надзвичайно важливого боку — з боку буденного.

Все своє життя Чапек охоче віддавався журналістській діяльності. Газетярська робота була йому потрібна як ланцюг безперервних першовідкриттів, жива інформація про велике й мале, захоплюючий процес пізнання. В 20-30-і рр. він побував у багатьох європейських країнах, фіксуючи свої подорожні спостереження в численних нарисах. 1923 р., після поїздки до Італії, він створює свої «Листи про Італію», через рік, побувавши в Англії, — «Листи з Англії», наприкінці 20-х рр. пише нарисовий цикл «Прогулянка до Іспанії», на початку 30-х — «Картинки Голландії», а потім, на матеріалі вражень від поїздки до