Оноре де Бальзак ШУАНИ, АБО БРЕТАНЬ 1799 РОКУ БАТЬКО ГОРІО Романи

HONORE DE BALZAC

LES CHOUANS OU LA BRETAGNE EN 1799

1829

LE PERE GORIOT

1834

^©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад з французької

Передмова Вадима Пащенка

ДВА РОМАНИ БАЛЬЗАКА

Французька література може пишатися великою плеядою талановитих письменників, які стали її совістю, її славою, твори яких належать до золотої скарбниці світової культури. Адже кожен з них — творець галереї неповторних образів, в яких відбилися соціально-політичні конфлікти, що ними позначені різні періоди історії Франції. Та навряд чи можна серед усіх французьких літераторів знайти постать величнішу, ніж постать Оноре де Бальзака.

Відзначаючи незгасний інтерес мільйонів читачів до невмирущої «Людської комедії», її величезне виховне значення, член Французької Академії літератор Андре Шамсон у праці «Книга до сторіччя» говорить, що у тривожні 1940–1944 роки «багато хто з нас звернувся до Бальзака, наче «Людська комедія» стала справжнім життям. Яка ж невичерпна доза реальності сповнює такі твори, якщо в період жахливих катаклізмів… з неї можна черпати «справжнє життя».

За задумом Бальзака «Людська комедія» мала складатися із ста сорока трьох романів, які поділялися на три групи: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» й «Аналітичні етюди». Здійснити повністю свій величний задум письменник не встиг, третина творів «Людської комедії» так і не була написана. Найповніше розроблено першу групу творів, яка теж ділиться на шість досить умовних підгруп, т. зв. «сцен»: «Сцени з приватного життя», «Сцени з провінційного життя», «Сцени з паризького життя», «Сцени з політичного життя», «Сцени з воєнного життя» і «Сцени з сільського життя».

Дев’яносто сім творів, що протягом двадцяти років один за одним виходили з-під пера Бальзака, дві тисячі чотириста сімдесят персонажів, які жили пристрастями й пориваннями своєї епохи, вже самі по собі викликають захоплення й здивування. Адже для втілення цього грандіозного задуму письменникові потрібне було граничне напруження всіх його фізичних і духовних сил, глибока віра в можливість здійснення своєї мети, незламна воля — риси, властиві могутнім натурам.

Засновник нової форми реалізму, Бальзак вважав, що в основі розкриття всіх явищ суспільного життя має бути історичний підхід. Лише так можна проникнути в закони розвитку буржуазного суспільства, зрозуміти приховані рушійні сили його існування, показати, що з еволюцією цього суспільства посилюються й загострюються його суперечності, закладені в ньому з моменту народження. Він прагнув розповісти й про ту глуху, приховану, але жорстоку й нещадну боротьбу, що точиться в світі наживи і призводить до деградації і відчуження особистості, до спотворення нормальних почуттів, усіх форм людського спілкування. Це об’єктивне й нищівне викриття антагонізму суспільства, де панують чистоган і експлуатація, стало ідейною основою творчого методу письменника. Прогресивні письменники молодшого покоління взяли на озброєння цей могутній метод, що дозволяв розкривати нові найхарактерніші явища того ж таки буржуазного суспільства пізніших часів.

Написавши «Людську комедію» — художню історію своєї доби, — видатний романіст здійснив те, на що потрібні були б зусилля багатьох письменників. «Якщо вибирати між Фаустом і Прометеєм, я віддаю перевагу Прометею», — писав Бальзак. Бог-Титан став зразком для Титана-людини. Та Бальзак не відмовився й від Фауста. Адже в нього, так само, як і в цього легендарного вченого-чорнокнижника, були розвинуті пристрасна допитливість, жадоба знань, уміння проникати в найпотаємніші секрети природи чи соціального життя, окремої людини, прагнення невпинно йти вперед.

Створена генієм Бальзака «Людська комедія» — це не тільки історія життя окремих родин тих часів, не лише художнє зображення тогочасної моралі. Вона стала цілісною картиною усієї епохи, правдивою епопеєю розвитку французького буржуазного суспільства першої половини минулого століття, дзеркалом, у якому з надзвичайною силою художньої правди відбилися всі явища соціально-політичної та економічної дійсності часів Реставрації та Липневої монархії.

Але до створення цієї величної епопеї Бальзак ішов надзвичайно важким і болісним шляхом.

Перші його романи не мали нічого схожого з тим, що було написано ним пізніше. Бальзак, так само, як і інші початківці, звернувся до жанру модного тоді так званого «чорного», або готичного роману. Він писав надзвичайно швидко — за п’ять років з’явилось близько десяти творів, підписаних його псевдонімами — Віллергле, лорд Р’Оон або Орас де Сент-Обен. Ці романи певною мірою були даниною моді (протягом півріччя у 1821 році з’явилось понад 150 готичних романів), проте вони свідчили, що молодий письменник наполегливо шукає свого, ще ніким не пройденого шляху. Далекі від художньої досконалості, ці ранні твори засвідчили хист і ерудицію молодого автора. Готична тема поєднувалася в них з темами пригодницького, фантастичного, історичного й реалістичного романів.

Письменник сподівався, що готичні романи дадуть йому необхідні для дальшої роботи кошти, та цим сподіванням не судилося справдитись.

Зазнавши поразки в жанрі «бульварної літератури», Бальзак звернувся до жанру історичного роману, що після появи творів Вальтера Скотта і Фенімора Купера набував у Франції дедалі більшої популярності. Через усе життя проніс Бальзак своє захоплення цими двома письменниками, особливо «шотландським чарівником», що, безперечно, якоюсь мірою вплинуло на формування його творчої манери. Зокрема, Бальзак частково сприйняв від Вальтера Скотта інтерес до найдрібніших деталей побуту людей, до так званого «місцевого колориту», що створюють неповторну атмосферу епохи.

Пристрасні пошуки нового методу, нової системи, за допомогою яких можна було б здійснити широкі задуми, що вже зароджувалися, хоч і невиразно, в ньому, перетворились для Бальзака на справжню трагедію — трагедію художника, ідеї якого випереджали можливості їхнього здійснення і який болісно прагнув звершити те, чого нікому ще не щастило звершити. Він відчував свої приховані можливості, але вони не могли