ЛитВек - электронная библиотека >> Сол Беллоу >> Социальная фантастика >> Гендерсон, повелитель дощу

Сол Беллоу ГЕНДЕРСОН, ПОВЕЛИТЕЛЬ ДОЩУ Роман


© Гендерсон, повелитель дощу. Иллюстрация № 1  http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література


Гендерсон, повелитель дощу. Иллюстрация № 2

Сол Беллоу (нар. 1915 р.) — визначний американський письменник, лауреат Нобелівської (1976) та багатьох національних літературних премій. Увійшовши в літературу на початку 40-х pp., опублікував кільканадцять романів і повістей, збірники оповідань, низку п’єс. Провідна тема творчості письменника — відчуженість людини від суспільства, пошуки нею сенсу буття. Американська критика вважає Беллоу одним з найталановитіших письменників свого покоління, проте широкому радянському читачеві його ім’я, а тим паче твори, були практично невідомі; поодинокі згадки про нього в критичних працях незмінно супроводились такими означеннями, як «конформіст», «сіоніст», а після того, як письменник у романі «Грудень декана» (1982) «в чорних барвах», а по суті, правдиво змалював життя у «соціалістичній» Румунії, до цього додалися й звинувачення в «антикомунізмі». І лише торік побачили світ російські переклади повісті «Лови момент» (1956) і роману «Герзаг» (1964).


Гендерсон, повелитель дощу. Иллюстрация № 3

З англійської переклав Віктор ШОВКУН[1]

Перекладено за виданням: Saul Bellow. Henderson the Rain King. — Penguin Books; Harmondsworth, 1973.


Моєму синові Грегорі


Гендерсон, повелитель дощу. Иллюстрация № 4

1


Що примусило мене податися в мандри по Африці? Я не зміг би пояснити це отак відразу. Жилося мені все тяжче, тяжче й тяжче, і по якомусь часі я почув себе в цілковитій безвиході.

Згадуючи, як велося мені в ті дні, коли я купив квитка, я не бачу там жодного просвітку. Життя притисло мене так, що я почав задихатися. Все мов завертілося в несосвітенній круговерті: мої батьки, мої дружини, мої дівчата, мої діти, моя ферма, мої домашні тварини, мої звички, мої гроші, мої музичні уроки, мої пиятики, мої забобони, моя брутальність, мої зуби, моє обличчя, моя душа! Я криком кричав: «О, дайте мені спокій, хай вам грець! О, залиште мене самого!» Але як можуть вони залишити мене самого? Адже вони належать мені, вони мої.

І вони облягли мене зусібіч. Навкруг мене утворився хаос.

Одначе світ, який навалився на мої груди страшним тягарем, дав мені нагоду вислизнути. Але, щоб ви, люди, зрозуміли, як усе зі мною сталося і чому я зрештою втік до Африки, я повинен викласти вам факти. Почну, мабуть, із грошей. Річ у тім, що я багатий. Мій старий залишив мені в спадок три мільйони доларів — після сплати всіх податків. Правда, я сам вважав себе волоцюгою і мав на те підстави, до того ж і чарки не цурався. Але в скрутну хвилину я любив нишком від усіх позазирати в книжки, я шукав у них мудрі або повчальні слова й одного дня прочитав: «Немає гріхів непрощенних, і Господь не вимагає одвічної праведності». Ця істина глибоко вразила мене, і я повторював її знову й знову. Але потім забув, що то була за книжка — одна серед тисяч, залишених мені батьком, який і сам написав їх чимало. У пошуках тієї книжки я переглянув десятки й десятки томів, але знаходив тільки гроші, бо мій батько закладав сторінки банкнотами, тими, що їх знаходив принагідно у себе в кишенях, — п’ятірками, десятками, а то й двадцятками. Траплялися мені там і давно не дійсні векселі тридцятирічної давності, і «золоті» сертифікати. Всі ці знахідки звеселяли мене, нагадуючи про добрі давні часи. Отож я замкнувся в бібліотеці, щоб не набридали діти, виліз на драбину і цілих півдня витрушував з книжок усе, що там було. Гроші всіяли підлогу, але тієї книжки, де було написано про прощення гріхів, я так і не знайшов.

Тепер про інше.

Я закінчив один з елітарних університетів Нової Англії, але вважаю за недоцільне називати тут свою aima mater, — адже цим я поставив би її в незручне становище. Якби я не був Гендерсон і син свого батька, вони витурили б мене геть.

Народившись, я важив чотирнадцять фунтів, і то були важкі пологи. Потім я виріс і досяг заввишки шістьох футів із чотирма дюймами. А важити став двісті тридцять фунтів. У мене величезна голова з грубими рисами, увінчана чуприною, схожою на вовну перської вівці. У завжди примружених очах — недовірливий блиск. Вдача в мене шалена, ніс — великий. Мати народила нас троє, але живий залишився я один. Батькові знадобилася вся його добрість, щоб простити мені за таке нахабство, та я певен, що повністю він мені цього так ніколи й не подарував. Дійшовши шлюбного віку, я спробував йому догодити й обрав наречену з нашого суспільного кола. То була визначна особа — висока, вродлива, елегантна, м’язиста, з довгими руками й золотавими косами, стримана, плодюча і тиха. Ніхто з її родичів не обуриться на мене, коли я додам що вона шизофренічка, бо вона таки несповна розуму. Мене теж називають психом — і недарма: я дратівливий, брутальний, тиранічний і, мабуть, божевільний. Судячи з віку наших дітей, ми прожили в шлюбі близько двадцяти років, Ми спородили на світ Едварда, Райсі, Алісу і ще двох — слава Богу, нащадків у мене багато. Благослови й оборони, Господи, весь наш виводок!

По-своєму, я трудився на совість. Бо мати дітей — це нелегкий труд, і нерідко ще до сніданку я напивався як чіп. Незабаром по тому, як я повернувся з війни (я був уже старий для служби в діючій армії, але ніщо не могло мене втримати: я поїхав до Вашінгтона і тиснув на відповідних осіб, аж поки мене забрали до війська), ми з Френсіс розлучилися. Це сталося після Дня Перемоги. А втім, мабуть, не відразу — здається, ми розбіглися з нею аж у 1948 році. Так чи так, а вона тепер живе у Швейцарії, і з нею — одне з наших дітей. Навіщо їй дитина, я вам не скажу, але одну вона забрала, і хай воно так і буде. Я зичу їй добра.

Коли ми розлучилися, я був у захваті. Це дало мені змогу розпочати життя з нової сторінки. На той час я вже обрав собі нову жінку, і незабаром ми з нею побралися. Мою другу дружину звуть Лілі (її дівоче прізвище — Сіммонс). У нас хлопчики-близнята.

Віднедавна я надто часто знемагаю від напливу бурхливих емоцій — тож Лілі довелося зі мною нелегко, тяжче, аніж Френсіс. Френсіс замикалася в собі, і це її рятувало, а Лілі завжди ловилася на гачок. Можливо, зміна на краще зовсім вибила мене з рівноваги — я звик до скандального життя. Коли Френсіс не подобались мої вчинки — а

ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Татьяна Светлова - Место смерти изменить нельзя - читать в ЛитВекБестселлер - Астрид Линдгрен - Нет разбойников в лесу - читать в ЛитВекБестселлер - Филипп Олегович Богачев - Эффективное соблазнение на 200% - читать в ЛитВекБестселлер - Андрей Владимирович Курпатов - Счастлив по собственному желанию. 12 шагов к душевному здоровью - читать в ЛитВекБестселлер - Андрей Владимирович Курпатов - 5 великих тайн МУЖЧИНЫ и ЖЕНЩИНЫ - читать в ЛитВекБестселлер -  Семира - Астрология каббалы и таро - читать в ЛитВекБестселлер - Виктор Франкл - Сказать жизни - "Да". Упрямство духа - читать в ЛитВекБестселлер - Валерий Владимирович Синельников - Возлюби болезнь свою. Как стать здоровым, познав радость жизни - читать в ЛитВек