Зараз ми будемо пекти партизанський хліб. Пам'ятаєш, як нам дядько Захар розповідав?

— Пам'ятаю. Тут кора і жолуді?

— Ні, це суміш. Тут найбільше крохмалю з кореневища білої лілії. Я їх, знаєш, скільки натягав? Мороки було! І сушив, і вимочував, а потім знову сушив і розтовк у ступі на борошно. Жолуді теж. Сушив, різав начетверо, вимочував, знову сушив, товк. Ну от. Вийшло борошно.

— А ти що, дріжджі кидав сюди? — пожвавішав Котя.

— Ні, не дріжджі. Я просто розім'яв туди шматок звичайного чорного хліба. Це краще над усякі дріжджі. Дядько Захар казав. Вони так у партизанах робили. Ну, розпалюймо багаття.

Вони склали в яму хмиз і запалили. А коли хмиз вигорів, Женька розгріб жар і дав нову команду:

— Шукай лопухи!

Котя виконував розпорядження точно і негайно. Він бачив зараз живе діло! Це вам не алмази з олівців і не золото з Чорного моря! Женька тим часом ліпив коржі, загортав їх у лопухи і клав у яму на гаряче каміння. Потім звелів нарвати ще й рогози.

— Присиплемо зверху!

Далі почалося щось зовсім незрозуміле: Женька засипав яму землею і зверху почав знову розкладати багаття.

— Згорить усе, — спробував заперечити Котя.

Женька не звернув анінайменшої уваги на це зауваження, а все підкладав і підкладав сухі гілочки. Багаття горіло, аж гуло.

… А хліб не згорів!

Коли Женька, відгорнувши жар, відкопав яму, звідтіля запахло хлібом, і це найбільше здивувало Котю. Далебі, Женька щось-таки та вміє.

Женька діставав одну за одною печені паляниці. Вони аж пашіли. Котина рука мимоволі потяглася до паляниці. Женька відклав набік одну, наипишнішу, другу простягнув Коті, третю взяв сам.

— Це я матері повезу, — пояснив він.

Котя, не дляючись, відразу дав роботу зубам…

Так, це був хліб. Звичайно, він був трохи не такий, як пекла тітка Оксана, він був не такий, як приносила з магазину мама. Він гірчив і мав якийсь незрозумілий присмак, але все ж таки це був хліб!

Розділ шістнадцятий, найкоротший

«Ми вже їдемо. Ми у вагоні. Ми їдемо додому і завтра будемо дома. Але зараз станція, поїзд стоїть, і я розпечатав конверт, який мені встромив у руку дядько Захар. Перед від'їздом я попросив його скласти мені список всіх книжок, які мені слід прочитати, щоб почати робити різні біологічні досліди. І що, ви думаєте, написав дядько Захар? Він склав список всіх шкільних підручників і ще написав такі слова: «Женю, перш за все читай уважно ці книжки. І ще: перш ніж робити відкриття і винаходи, спробуй виростити власними руками звичайне деревце або кущ картоплі. Смак хліба ти вже знаєш. Бажаю удачі!»

Невже справді так починаються всі винаходи?

На цьому записи у щоденнику Женьки Жменьки закінчуються, а з ними і повість.