дурень. Та, може, це означало «у повному захваті», але стосовно чого цей вислів був вжитий, я так і не зрозумів.
— Англійською я не тільки не говорю, — відповів я похмуро, — але й не розумію, коли інші нею говорять.
Валерій Костянтинович щиро здивувався:
— То чому ж ви твердите, що володієте англійською мовою?
— Бо так у мене в анкеті… Я вчив цю мову в школі, потім в автодорожньому інституті, а потім ще на юридичному. І справді вмію читати і навіть розумію те, що прочитав, особливо коли англійська книжка лежить від мене праворуч, а ліворуч — грубий словник.
— Розмовляти ви швидко навчитесь, — вирішив Валерій Костянтинович. — Підете працювати до нас? Прокуратура передає нам справу Бутька — необхідно розслідувати його злочини на тимчасово окупованій фашистами території. Вам, як мовиться, і карти в руки. Ви ж знаєте цю справу до деталей…
Я подивився на полковника Іванова. Вперше за весь час я побачив на його обличчі задоволений вираз і, я б сказав, навіть гордість за пташеня, що скоро вирушить у свій самостійний політ.
— Подумаю, — сказав я.