Олександр Тесленко ДОЗВОЛЬТЕ НАРОДИТИСЯ Фантастичні оповідання та повість

^©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Олександр Костянтинович Тесленко народився 1949 року в місті Донецьку. По закінченні середньої школи працював на деревообробному заводі, санітаром у хірургічній клініці. Затим вступив до Київського медичного інституту, який закінчив у 1975 році. Працював лікарем-анестезіологом у місті Києві. Зараз старший редактор прози журналу «Дніпро. Писати почав ще студентом, перше оповідання надрукував у 1971 році. Відтоді регулярно друкується в республіканських газетах та журналах.

ІНКАНА

Він повільно причинив за собою двері і поставив на підлогу невеликого чорного портфеля. Звуконепроникні стіни готелю «Дзябран» не пропускали жодного звуку, навіть дихання поглиналося ними. За дверима стояла глибока тиша, така глибока, що видавалося, ніби і його самого не було в кімнаті.

Лакричнику стало страшно. Він повільно підійшов до готельного кіберона і натиснув червону клавішу «музичний транслятор». З піднебесся полилися м’які звуки, мовби скрипки, але Лакричник вже знав, що то не скрипка, хоч погано розбирався в новомодних інструментах. Потім увімкнув три вікна, на котрих спроектувалось море і призахідне сонце, а на вікні ліворуч і гірський хребет. Ліг на м’який тапчан і заплющив очі.

— Чим ви так стурбовані? — запитав його готельний кіберон спокійним голосом.

Віолова лампа освітлювала химерні обриси візерунків на жовтих стінах готельного номера, двері стінної шафи і екран телеінформатора, мереховий стіл з вазоном штучних квітів і полідікроловий триген кіберона. Лакричник розплющив очі, але нічого не відповів.

— Ви не потребуєте мого товариства? — знову запитав кіберон.

— Просто не уявляю, чим ти можеш мені допомогти.

— Даремно. Розкажіть мені про себе. Ви вже другий тиждень живете в цьому номері і ще жодного разу не скористалися з моїх послуг.

Лакричник підвівся і сів на тапчані:

— Кажеш, я тут уже другий тиждень? Я втратив відчуття часу… Зроби музику трохи тихше…

— Про що ви зараз думаєте?

— Про свої галюцинації. Я не можу відрізнити їх від реалій. Перед очима стоїть обрис того жовтого тіла, що мов жовтий листок…

— Може, то справді був жовтий листок?

— Так я теж думав, проте ще був довгий білий шлейф нареченої, він тягнувся, а крізь його тьмяну прозорість виднілись обриси людського тіла в неприродній позі, мов жовтий кленовий листок. Але зі скроні кленового листка точилася тонкою цівкою кров. І хтось тихо сміявся водянистим сміхом, що ніби витікав з рота…

— Водянистим сміхом? — голосно розсміявся кіберон.

— Я радий, що тебе трохи потішив. — Лакричник сумно посміхнувся. — Та я в розпачі. Чи в мене підвищена чутливість до енергії Прея? Не можу збагнути, як тут, на Інкані, живуть люди.

— А чому б їм і не жити? — знову засміявся кіберон. — Люди скрізь можуть жити. Така моя особиста думка.

— Твоя правда. — Лакричник торкнув рукою мереховий стіл і, відчувши доторк, ніби трохи заспокоївся. — На Землі не можна було навіть до пуття вивчити це випромінювання…

— Так, я знаю, — перебив його кіберон. — Я знаю, що двадцять сьомий астероїдний потік, як виявилось вже після створення сто сорок другого зоряного, мав дуже високий рівень випромінювання енергії Прея, енергії, що вивільняється внаслідок природної чи штучної анігіляції. Я все це знаю. Але й давно вже відомо, що вплив тої енергії на людську психіку був свого часу дуже перебільшений. Безумовно, є суб’єкти більш вразливі… Ви, власне, звідки прилетіли?

— Я землянин.

— Фізик?

— Ні, дослідник-психолог. Моя тема — зміни психіки в умовах інканського біопланоцитозу.

— Цікава тема, — розважливо мовив кіберон. — Однак вам не варто акцентувати на енергії Прея. Бо ж на Інкані на людину діє багато різних факторів: зміна звичного стереотипу, віддаленість від природного світила з усім комплексом його випромінювання, спектр нового штучного світила, нові грунти і нові, незвичні для землян хімічні сполуки. А енергія Прея? Ось побачите, зацікавлення нею скоро зменшиться. Я б не радив вам занадто приділяти їй уваги. То буде марна праця. Ця тема скоро втратить актуальність.

— Чому ти так думаєш?

— Тому, що це взагалі не самостійний вид енергії. Це комплекс багатьох енергій, випромінювання корпускулярне й еманаційне непостійного спектра, що вивільняється при анігіляції.

І раптом хтось почав стогнати. Потім крик:

— О, як цікаво! Я зараз підпиляю собі руку! О, як цікаво!

Потім пролунав істеричний сміх. То ж знову галюцинації. Цього разу слухові. Лакричник почав ходити по кімнаті, нервово кусаючи губи, глибоко дихаючи. Подивився на екрани вікон і сумно посміхнувся морю, горам і призахідному сонцю. Він пошкодував, що то були не справжні вікна. Навіть коли б через них і було видно лиш вікна сусіднього будинку, чи димарі-неокомпенсатори, чи магістралі з одноманітною миготнявою гелікотремів, і то ліпше, ніж вигадане море і небо без хмариночки, краще, ніж галюцинації на екрані. В тих димарях і швидких машинах є своя краса, краса людської сили. Але за вікнами одна за одною білопіняво набігали на берег морські хвилі.

— Краще б побалакав зі мною, — настирливо сказав кіберон.

— Не люблю балакати, не бачачи співбесідника.

— Вам важко догодити, — розсміявся кіберон. — Одним не подобається, коли ми схожі на вас, людей, а іншим треба бачити співбесідника. Мені, може, теж було б приємніше говорити з полідікроловим тригеном, але ж я не натякаю вам зайвий раз, що ви лише людина і до того ж непристосована до напруженого функціонування.

— Облиш! — розпачливо закричав Лакричник, а стіни жадібно поглинули його крик, мовби ніщо й не порушувало тиші. — Ти поводишся нахабно! Я тебе зараз від’єднаю від енергомережі!

— З дозволу центрального диспетчера, — мовив кіберон вже м’якшим, навіть лагідним голосом. — Адже я тут не лише для того, щоб вас розважати, а й для контролю, щоб ви не робили ніяких дурниць. Ви в нас людина нова, потрапили в незвичне для вас оточення і до того ж самі бачите, що вразливі до енергії Прея… А коли вам не подобається мій тон, то пробачте. Я просто хотів догодити вам, створюючи суперечку. Люди переважно не люблять,