народу (“Международная жизнь”, (1968, № 1), особисті бесіди Реріха з Чичеріним, Луначарським, Горьким здавалися їм як містичний курйоз, як інтелектуальна химера творця А за прихильність до Агні-йоги в повоєнні роки сотні людей було запроторено до концтаборів, Лише смерть Сталіна зупинила це демонічне переслідування носіїв світлого знання.

Минули роки. Історичний досвід підтвердив багато можливостей ми прогавили, випустили з рук, які величні перспективи очікували нас, коли батьки своєчасно збагнули б непересічні вартості парадоксальних духовних напрямків пізнання й краси, до чого закликала Агні-Йога.

Перебудова відкриває сучасникам ще один — уже, напевне, останній шанс для виходу на стежку всебічного розвою духу й розуму. От чому для читача будуть на часі мудрі речення Великих Учителів. Уривки Живої Етики, що їх ми друкуємо, звучать радісним гімном праці, людській гідн радості й творчості життя, свободі розуму, духс му подвигу, прориву до вищих щаблів Буття.

Ти знаєш, читачу, що тлін Миколи Реріха, який помер 1947 року, спалено в долині Кулу й поховано в склепі. Там нині стоїть камінь із написом. Ти відаєш, що Олена Реріх залишила Землю 1955 року, й у Калімпонгу, над місцем ії поховання, височить білосніжна ступа — дарунок Великого Учитєля останньому притулку великої подвижниці. Пам'ятаємо ми й про те, що Юрій Реріх, повернувшись Батьківщину, давши творчий поштовх поглибленому дослідженню східної культури, пішов услід за батьками ще 1960 року. Лише Святослав Реріх лишається вартовим нетлінних скарбів духу в Гімалаях, торуючи шляхи дружби між Індією та нашими народами.

Проте хіба можна казати про смерть там, де мовиться про вогонь розуму й серця? Усе, що надбали Реріхи в наближенні до вартостей краси й братерства, вони передали нам, своїм спадкоємцям. І ми чуємо їхній заповіт, заклик до Екології Культури. Лише всеоб'єднання сил миру й правди під стягами Духу здатне зупинити сили руйнації.

Пелена пітьми нависла над планетою. В кільці рятунку, в лавах бійців розуму, поруч із живими, поруч із тими, хто нині йде по Землі — невмирущий дух минулих героїв та вождів — від Піфагора до Вівекананди, від Будди — до Ціолковсікого, від Спартака — до Махатми Ганді, від Платона — Шевченка, від Гіпатії — до Лесі Українки. Хто зупинить таку непереможну рать, хто зламає потугу народів у їхньому прагненні до осмисленого гармонійного, людяного, суверенного життя?

Згадаймо про те, що останнє вітання Миколи Реріха було надіслане Україні — одній із сестер нашого великого Братерства, згадаймо з вдячністю його батьківське напуття прийдешнім воїнам Культури: “Не спи, дерзай, візьми суджену долю свою. Не владним, не багатим, не злобним, а Іванові Стотисячному, предковічному героєві народних легенд і казок, заповідана та доля”.