ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Дэвид Бернс (David D Burns) - Терапия настроения. Клинически доказанный способ победить депрессию без таблеток - читать в ЛитвекБестселлер - Олег Юрьевич Тиньков - Бизнес без MBA - читать в ЛитвекБестселлер - Татьяна Владимировна Мужицкая - Теория невероятности - читать в ЛитвекБестселлер - Стефан Анхем - Жертва без лица - читать в ЛитвекБестселлер - Андреас Грубер - Сказка о смерти - читать в ЛитвекБестселлер - Сью Джонсон - Обними меня крепче. 7 диалогов для любви на всю жизнь - читать в ЛитвекБестселлер - Шамиль Аляутдинов - Триллионер думает - читать в ЛитвекБестселлер - Экхарт Толле - The Power of Now. Сила настоящего - читать в Литвек
Литвек - электронная библиотека >> Ернест Хемінгуей >> Классическая проза >> Твори в 4-х томах. Том 3 >> страница 2
ходити в горах. Робертові Джордану й самому не бракувало витривалості, однак після сьогоднішнього переходу, — а вони вирушили ще вдосвіта,— він переконався, що старий може загнати його до смерті. Досі Роберт Джордан довіряв Ансельмо в усьому, хоч і не знав, які в нього погляди, бо ще не траплялося нагоди перевірити їх. А втім, за свої погляди старий відповідає сам. Ні, не Ансельмо тривожив його, й оце завдання з мостом було не важче, ніж багато попередніх завдань. Він міг знищити будь-який міст, і йому вже доводилося підривати мости всяких розмірів та конструкцій. У рюкзаках було досить вибухівки і всього необхідного, щоб знищити і цей міст, навіть коли він удвічі більший, ніж розповідав Ансельмо, ніж він сам пам'ятає,— Роберт Джордан у 1933 році переходив його, прямуючи до Ла-Гранхи, — ніж сказано було в описі, який Гольц прочитав йому в одній із горішніх кімнат позавчора ввечері в будинку поблизу Ескоріала.

— Підірвати міст — це ще дуже мало, — сказав Гольц, водячи олівцем по великій карті. Його поголена, вкрита шрамами голова виблискувала у світлі лампи. — Ви розумієте?

— Так, розумію.

— Це ще, власне, нічого. Просто знищити міст — це провал.

— Так, товаришу генерале.

— Підірвати міст в точно визначену годину, залежно від часу, на який призначено початок наступу, — ось що нам потрібне. Ви розумієте? Ось що ви маєте зробити.

Гольц подивився на олівець і постукав ним по зубах.

Роберт Джордан нічого не відповів.

— Ви розумієте? Ось що ви маєте зробити, — вів далі Гольц, дивлячись на нього й киваючи головою. Він постукав олівцем по карті.— Ось як я зробив би. І ось чого в нас не вийде.

— Чому, товаришу генерале?

— Чому? — сердито сказав Гольц. — Ви були свідком стількох наступів і ще питаєте мене чому? Звідки я знаю, що мого наказу не змінять? Хто гарантує, що наступу не скасують? Хто гарантує, що він розпочнеться бодай за шість годин після призначеного часу? Чи коли-небудь наступ відбувався так, як він має відбутись?

— Якщо це ваш наступ, він розпочнеться вчасно, — сказав Роберт Джордан.

— Наступ ніколи не буває моїм, — сказав Гольц. — Я готую його. Але це не мій наступ. Артилерія — не моя. Я повинен випросити її. Мені ніколи не дають того, що я прошу, навіть коли є що дати. Та це дрібниця. Є ще багато іншого. Ви знаєте, як воно тут буває. Не варто вдаватися в подробиці. Щось завжди стане на заваді. Хто-небудь неодмінно втрутиться й зведе все нанівець. Отепер ви, мабуть, розумієте?

— То коли ж треба підірвати цей міст? — спитав Роберт Джордан.

— З початком наступу. Як почнеться наступ, не раніше. Так, щоб підкріплення не могло підійти цим шляхом. — Він показав олівцем. — Я повинен знати, що цей шлях відрізано.

— А коли буде наступ?

— Я вам скажу. Але день і година будуть названі лише приблизно. До призначеного часу ви повинні закінчити всю підготовку. А міст підірвете лише після того, як почнеться наступ. Дивіться— він тицьнув олівцем у карту, — це єдиний шлях, яким вони можуть підтягти підкріплення. Це єдиний шлях, яким вони можуть підтягти танки, артилерію чи хоча б ваговози до перевалу, де я буду наступати. Я повинен знати, що мосту нема. І що підірваний він не занадто рано, бо його встигнуть відбудувати, якщо наступ буде відкладений. Ні. Його треба підірвати, саме коли наступ почнеться, і я повинен знати, що мосту вже нема. Там лише двоє вартових. Чоловік, який буде вашим провідником, щойно прийшов звідти. В нього є люди в горах. Візьміть стільки людей, скільки вам буде потрібно. Звичайно, чим менше, тим краще, але щоб вистачило. Ет, та ви й самі все чудово знаєте.

— А як я знатиму, що наступ почався?

— В наступ піде ціла дивізія. Спершу буде бомбардування з повітря. Із слухом у вас, здається, все гаразд?

— Отже, почувши, що літаки скидають бомби, я можу вважати, що наступ почався?

— Ну, так буває не завжди, — сказав Гольц, хитаючи головою. — Але в даному разі буде саме так. Цей наступ готую я.

— Розумію, — промовив тоді Роберт Джордан. — Але не скажу, що мені все це дуже подобається.

— Мені це теж не дуже подобається. Якщо ви не хочете братися за цю справу, кажіть відразу. Якщо гадаєте, що не зможете виконати завдання, кажіть відразу.

— Я його виконаю, — відповів Роберт Джордан. — Виконаю все так, як треба.

— Оце й усе, що я хочу знати, — сказав Гольц. — Що через той міст ніхто не перейде. Мені це конче потрібно.

— Розумію.

— Я не люблю просити людей про такі речі і в такий спосіб, — вів далі Гольц. — Я не міг би вам цього наказати. Я розумію, на який ризик наражаю вас своїми умовами. Я намагався пояснити вам усе докладно, щоб ви усвідомили, яке це діло важке і як багато від нього залежить.

— А як же ви просунетеся до Ла-Гранхи, коли той міст буде зруйнований?

— Ми візьмемо з собою все потрібне, щоб відбудувати його, як тільки займемо ущелину. Це буде дуже складна й дуже гарна операція. Гарна й складна, як завжди. План її розроблено в Мадріді. Це ще один шедевр Вісенте Рохо, цього професора невдахи. Наступом керую я і, як завжди, маю провести його невеликими силами. І все ж я вірю в удачу. Цього разу я спокійніший ніж завжди. Якщо пощастить знищити міст, можна добитися успіху. Ми можемо взяти Сеговію. Дивіться, я зараз покажу вам, як ми все це плануємо. Бачите? Кінцева мета наступу — не перевал. Ні, він залишиться у нас в тилу. Ось, дивіться, буде так…

— Я волів би цього не знати, — сказав Роберт Джордан.

— Слушно, — погодився Гольц. — Менше знаєш — легше йти на той бік, так?

— Я завжди волію не знати. Тоді хоч би що сталося — не я буду тим, хто зрадив.

— Так, краще не знати, — мовив Гольц і постукав себе олівцем по чолу. — Іноді я й сам радий був би нічого не знати. Але те, що вам треба знати — про міст, ви знаєте?

— Так, це я знаю.

— Та вже ж, — сказав Гольц. — Ну, я не виголошуватиму ніяких промов. Краще випиймо. Коли я багато говорю, мене починає мучити спрага, товаришу Хордан. Ваше прізвище кумедно звучить по-іспанському — товариш Хордан.

— А як буде по-іспанському Гольц, товаришу генерале?

— Хоце, — сказав Гольц і всміхнувся; перший звук виникав у нього десь глибоко в горлі, там булькало, ніби відкашлювався застуджений. — Хоце, — повторив він. — Товариш хенераль Хоце. Якби я знав, як іспанці вимовляють «Гольц», то, їдучи сюди, вигадав би собі краще прізвище. Уявіть собі — чоловік їде командувати дивізією, може обрати яке завгодно ім'я і обирає Хоце. Хенераль Хоце. Але тепер уже пізно міняти. Вам подобається партизанська війна?

— Дуже подобається, — усміхнувся Роберт Джордан. — Весь час на свіжому повітрі, дуже корисно для здоров'я.