class="book">***
У газеті надрукували докладний репортаж про вбивство. Деталі були дивні й суперечні. Хоча Мансур Бахі добровільно зізнавсь у скоєнні злочину, однак його мотиви здавалися більш ніж маловірогідними. Мансур заявив, нібито вбив Сархана аль-Бухейрі тому, що той був вартий цього. А чому вартий? Через свою ницість? Але ж він не один такий. Чому саме на нього впав жереб? Випадково. З таким же успіхом убивця міг обрати й іншу жертву. Так він відповів. Ну, кого це могло переконати?
А може, Мансур Бахі просто несповна розуму?
Але ось надійшов висновок медичної експертизи. В ньому йшлося про те, що смерть настала від утрати крові (на зап’ястку лівої руки небіжчика лезом були перетяті вени), а зовсім не від ударів ногами, як стверджував Мансур Бахі. Отже, щонайпевніше, це було не вбивство, а самовбивство. І, нарешті, виявили зв’язок між померлим та контрабандою пряжі, що теж лило воду на версію про самовбивство.
Ми розмірковували про те, яка кара, можливо, чекає Мансура Бахі. Звичайно, вона буде символічною. Він розпочне нове життя, але з яким серцем, з якими думками? Я сказав із сумом:
— Він гарний хлопець, але має приховану хворобу, і йому треба визволитись од неї.
Журнал "Всесвіт" №2 (818) 1997 р.
***
Зухра була така, якою я вперше побачив її, але дуже сумна. Останні дні змусили її подорослішати швидше, ніж кілька останніх років. Я взяв чашку від неї, під посмішкою ховаючи пригнічення. — Я йду звідси завтра вранці, — промовила вона якомога буденніше. Я вже не раз намагався вмовляти Маріанну відмовитись од свого рішення, однак господиня вперто стояла на своєму. Зухра також заявила мені, що не змінить свого рішення, навіть якби господиня почала її вмовляти. — Гірше, ніж тут, ніде не буде, — сказала вона. — Слава Аллаху. Вона ніжно посміхнулася мені: — Я тебе ніколи не забуду. Я поманив її підійти й поцілував у щічку. Сказав: — Спасибі тобі, Зухро. — А тоді прошепотів на вухо: — Повір, що час, який ти прожила тут, не минеться даремне.Перекладено за виданням:
© Володимир Плачинда, 1997, переклад.
Нагіб Махфуз — відомий єгипетський письменник, видатний представник арабо-мусульманської літератури, лауреат Нобелівської (літературної) премії за 1988 рік. Народжений у Каїрі 1912 року, він зажив слави співця каїрської людності. Н. Махфуз — фундатор арабського роману, автор великого прозового полотна «Триптих» (1956–1957), де змальовано історію життя дрібнобуржуазної каїрської родини у період з 1917-го по 1945 рік, а також низки інших романів та повістей, таких як «Злодій і собаки» (1962), «Гомін ріки Ніл» (1966), «Божий світ» (1973). Його твори написані в реалістичному ключі, на конкретному життєвому матеріалі, персонажі радше типізуються, ніж подаються із прицілом на поглиблене розкриття внутрішнього світу індивіда.
Журнал "Всесвіт" №2 (818) 1997 р.
