Литвек - электронная библиотека >> Шервуд Андерсон >> Современная проза >> Втрачений роман

Шервуд АНДЕРСОН ВТРАЧЕНИЙ РОМАН Новела

То був неначе сон, зізнався він мені. Така вже людина, письменник. Тобто, він може місяцями, а то й роками працювати над книгою, і не записати ні слова. Я маю на увазі, що працює його розум. Те, що має стати книгою, виникає і руйнується в його голові.

Якісь нечіткі образи сновигають туди сюди, воюють між собою в його уяві.

Але, здається, я забув дещо пояснити. Я розповідаю про одного доволі відомого англійського письменника, про історію, що трапилася з ним.

Він якось розповів мені про це під час спільної прогулянки Лондоном. Тоді ми провели разом кілька годин. Пригадую, ми якраз блукали набережною Темзи, коли він почав говорити про свій втрачений роман.

Одного разу рано ввечері він прийшов до мене в готель. В розмові він побіжно згадав деякі мої твори.

— Іноді ви майже вловлюєте суть, — сказав він мені.

Ми зійшлися на думці, що ніхто не вловлює суті повністю. Якби хтось і справді дістався вершини, як то кажуть, влучив у яблучко… Який сенс було б робити щось іще?

Але ж деяким стариганам це майже вдалося…

Взяти хоча б Кітса? Або Шекспіра? Чи Джорджа Борроу? Дефо?

Ми цілу годину перебирали імена.

Ми вирішили пообідати разом, а потім гуляли містом. Мій співрозмовник був маленьким, чорнявим, нервовим чоловічком з розпатланими пасмами волосся, що стирчали у нього з під капелюха.

Я почав обговорювати його першу книжку.

Але спершу, ось його коротка біографія. Син бідного фермера із якогось англійського села. Він був, як і всі письменники. З самого малечку — хотів писати.

Він не здобув жодної освіти. Одружився в двадцять.

Його дружина, імовірно, була добропорядною, милою жінкою. Дочка священика англіканської церкви, якщо не помиляюся.

Саме той тип жінок, з яким йому не слід було одружуватися. Хоча хто в праві визначати, кого людині любити, з ким їй одружуватися? Вона відносилася до вищих верст суспільства, ніж він. Навчалася в жіночому коледжі, отримала гарну освіту.

Не сумніваюся: вона вважала його невігласом.

— Вона також вважала, що я дуже ніжна людина. Чорт забирай! — сказав він, згадуючи про це. — Я не ніжний. Мене завше казила будь-яка ніжність.

Блукаючи Лондоном, забрідаючи до пабів, щоб пропустити чарчину або дві, ми дуже зблизилися тої ночі.

Пригадую, що кожен з нас взяв по пляшці, з остраху на те, що паби могли закритися до того, як ми завершимо розмову.

Я вже не пам’ятаю, що розповідав йому про себе і свої пригоди, а він все торочив, що хотів зробити з дружини язичницю чи щось подібне, але вона не мала таких схильностей.

У них було 2 дітей.

А потім його неначе прорвало: він почав писати, тобто, по-справжньому писати.

Ви таких людей точно знаєте. Якщо він пише, значить він пише. У нього була якась робота в тому містечку, де він жив. Переконаний: він був клерком.

Зайнявшись письмом він, звісно, став неуважним до своїх робочих обов’язків, дружини, дітей.

Вночі йому подобалося блукати полями. Дружина шпетила його через це. Вона, зрозуміло засмучувалась, а як інакше? Жодна жінка не може тихо стерпіти повну відстороненість з боку свого зануреного в роботу чоловіка. З боку людини, яку вона любить.

Я, звичайно, маю на увазі художників. Вони можуть бути першокласними коханцями. Можливо тільки вони і можуть ними бути. Але, тим не менш, саме вони дуже жорстоко відштовхують власне кохання.

Можете уявити собі їхнє домашнє господарство. У нього була невеличка спальня нагорі, в домі який він займав на ту пору. Це було ще тоді, коли він жив у тому англійському містечку. Він узяв собі за звичку відразу по поверненні з роботи йти до себе і закриватися на ключ. Часто зовсім забував про їжу і навіть словечком не перекидався з дружиною.

Він писав, писав, писав. Викидав написане в корзину і знову писав.

Скоро він втратив роботу.

— До біса! — вигукнув він.

Звичайно, його це не турбувало. Що таке робота? Що таке дружина або діти? В цьому світі мають бути і жорстокі люди.

Дуже швидко в домі не стало чого їсти.

Він все сидів у себе в кімнаті нагорі, писав. Будинок був дуже маленьким і діти постійно плакали.

— Малолітні виродки, — кричав він на них. Авжеж він так не думав. Розумію, що він мав на увазі. Його дружина почала приходити і сідати на сходи під дверима за якими він працював.

Воно голосно ридала і діти на її колінах також плакали.

— Терпляча душа, — сказав англійський романіст, розповідаючи про це. — І до всього ж добра, еге ж. До біса її, — додав він.

Бачте, він почав про неї писати. Вона була героїнею роману, його першого роману. Можливо, з часом цей роман визнають його найкращим твором.

Таке ніжне розуміння усіх її проблем і настільки недбале й жорстоке поводження з нею в особистому житті.

Що ж, коли ми й маємо душу, то це чогось таки варте.

Дійшло до того, що вони й хвилини не могли пробути разом, щоб не почати сварку.

А потім одного вечора він її вдарив. Він забув замкнутися на ключ, і дружина ввірвалася до нього.

Якраз в ту мить, коли він почав нарешті її розуміти, майже вловив сутність її особистості. Кожен письменник зрозуміє складність його становища. Він оскаженів і ударом збив її з ніг.

Що далі? Вона покинула його. Та й чи могло бути інакше? Книгу він все ж таки закінчив. Це була справжня книга!

Тепер про його втрачений роман. Він каже, що після того, як дружина покинула його він повернувся до Лондона і жив самітником. Він був переконаний, що напише іще один роман. Він же добився сякого такого визнання, його роботу хвалили.

Другий роман писати було настільки ж важко, як і перший. Можливо, він просто виписався.

І, звісно, йому було соромно. Йому було соромно за те, як він повівся з дружиною. Беручись за наступний роман, він хотів втекти від важких думок. Він мені сказав, що все написане ним за наступні рік або два нікуди не годилося. Слова були наче дерев’яні, ні краплі життя.

Місяці й місяці без жодних змін. Він сторонився людей. А діти?

Він відправляв дружині гроші і одного разу навіть приїхав до неї в гості.

Вона жила у свого батька. Він приїхав туди і викликав її. Вони пішли гуляти на поле.

— Ми не могли розмовляти, — сказав він. — Вона розплакалась і назвала мене божевільним.

Я люто зиркнув на неї, так як того вечора, коли вдарив її. Моя дружина обернулася і побігла до батькового будинку. Я поїхав геть.

Написавши один чудовий роман, він, звісно, хотів писати ще. У нього в голові було безліч різноманітних характерів і ситуацій. Годинами він просиджував за столом, писав, а потім йшов гуляти вулицями, так як гуляли ми з ним того вечора.

Нічого не виходило так, як він хотів.

У
ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Делия Росси - Законный брак - читать в ЛитвекБестселлер - Татьяна Серганова - Бывшие, или У любви другие планы (СИ) - читать в ЛитвекБестселлер - Люсинда Райли - Сестра ветра - читать в ЛитвекБестселлер - Марина Суржевская - Академия - читать в ЛитвекБестселлер - Юлия Ефимова - Пока медведица на небе - читать в ЛитвекБестселлер - Валери Перрен - Поменяй воду цветам - читать в ЛитвекБестселлер - Джон Маррс - The One. Единственный - читать в ЛитвекБестселлер - Юлия Ефимова - Ложь без срока годности - читать в Литвек