ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Кристин Хармель - Забвение пахнет корицей - читать в ЛитвекБестселлер - Людмила Владимировна Петрановская - Тайная опора. Привязанность в жизни ребенка - читать в ЛитвекБестселлер - Ицхак Калдерон Адизес - Идеальный руководитель. Почему им нельзя стать и что из этого следует - читать в ЛитвекБестселлер - Ицхак Калдерон Адизес - Развитие лидеров. Как понять свой стиль управления и эффективно общаться с носителями иных стилей - читать в ЛитвекБестселлер - Харуки Мураками - Бесцветный Цкуру Тадзаки и годы его странствий - читать в ЛитвекБестселлер - Ха-Джун Чанг - Как устроена экономика - читать в ЛитвекБестселлер - Дмитрий Алексеевич Глуховский - Метро 2035 - читать в ЛитвекБестселлер - Марина Фьорато - Венецианский контракт - читать в Литвек
Литвек - электронная библиотека >> Пʼєр Буль >> Классическая проза >> Не так сталося, як гадалося

П’єр БУЛЬ Не так сталося, як гадалося

З французької переклала Марія Венгренівська

Була десята година вечора. Довгий літній день згасав, і ліс обступав віллу непроникним чорним громаддям. Малерт у самій сорочці сидів спиною до вікна, що виходило в садок, за столом у кімнаті на першому поверсі, яка правила йому за робочий кабінет. Кімната була освітлена яскравіше, ніж звичайно, люстрою та кількома настільними лампами, понаставленими скрізь на сільських меблях. Тієї ночі господар вілли потребував багато світла. Вікно стояло напіввідчинене, так що кожен знадвору міг побачити, що діється в кімнаті. Саме цього йому й хотілося домогтись.

Малерт частенько приїздив на суботу й неділю до цього відлюдного заміського будинку, щоб спокійно попрацювати. Того вечора він узявся писати листа, та так і застиг нерухомо із затисненою в руці авторучкою, невидющим поглядом утупившись у розісланий на столі аркуш паперу. Він знову й знову обмірковував найдрібніші деталі задуманої ним справи.

Малерт не боявся. Він узагалі був чоловік сміливий і не раз уже доводив це за різних обставин. А цієї ночі мав іще раз блискуче продемонструвати свою безстрашність. Його лише трохи непокоїла думка, що він міг упустити якусь важливу дрібничку в сцені, яка мала тут розігратися, в тій сцені, яку він сам підготував.

Малерт був фінансист. Справи його йшли по-всякому, але за останні кілька місяців його спіткала ціла низка невдач. І тепер він по вуха загруз у боргах, з усіх боків на нього напосідали конкуренти, і годі було сподіватися від них милості. Отож він відчував, що стоїть на краю загибелі. Чи виною тому його безталання, пристрасть до гри, чи відчайдушність? Та певна річ! Відчайдушність колись допомагала йому добиватися успіхів, а тепер хоч би що він робив — усе обертається проти нього.

Усі ці нещастя посипалися на нього відтоді, як... Він виразно уявив собі той вечір, коли нарешті зрозумів, щб втратив кохання своєї дружини Сільвії. Вуста йому болісно скривились на згадку про відчай і гнів, що охопили його, коли він пересвідчився, що Сільвія зраджує його. Банальна історія, брудний зв’язок із Війяром, молодиком без певної професії, якого він спочатку взяв до себе секретарем, а потім зробив своїм повірником. І то з самої лише щирої симпатії до хлопця, бо про його ділові здібності Малерт був не вельми високої думки.

Із щирої симпатії... Та й Сільвія не краща! Завести непристойну інтрижку з тим Війяром, якого він часто запрошував до свого дому. Певне, вони любилися вже довгенько й до того, як він про це дізнався. Нічим особливим той Війяр не відзначався, така собі пересічна людина, тільки й того що молодий. Майже таких літ, як і Сільвія, молодша за свого чоловіка на двадцять років.

Ну що ж, така його доля... Фінансистове обличчя розгладилось. Гіркота розтанула. Тепер він шкодував, що піддався тоді своїй нестримній вдачі й брутально повівся з коханцем своєї дружини, перше ніж викинути його за двері. Він йому пробачив. Так він собі постановив. А від своїх постанов Малерт ніколи не відступався. Сьогодні ввечері, особливо сьогодні, думаючи про Сільвію, він хотів віддаватися спогадам лише про їхнє кохання, про ті дні, коли він одружився з нею, ще зовсім юною, коли йому в усьому щастило.

Спогади ці були такі звабливі, що він не міг втриматися від спокуси ще раз поглянути на Сільвію, таку, якою вона була тоді. Він підвівся й пішов до етажерки, на якій стояла фотографія Сільвії тих часів. Проминаючи вікно, він інстинктивно виглянув на двір і ледь помітно здригнувся. А тоді схопив фотографію і довго дивився на неї затуманеним поглядом. На мить йому закортіло поставити портрет на письмовий стіл, перед собою. Але він одразу ж поставив фотографію на звичайне місце і швидко відійшов від етажерки.

— Який же я дурень, — подумав уголос. — Це могло б збудити підозру.

Він хотів був знову сісти до столу, але вирішив іще раз оглянути кімнату. В кутку, залитий яскравим світлом, стояв невеличкий відчинений сейф, що не міг не привернути увагу випадкового перехожого, якби той ненароком зазирнув у вікно. В цьому не було нічого незвичайного, адже всі його секретарі знали, який у нього завжди розгардіяш. У сейфі лежала груба пачка банкнотів. Він іще раз їх перелічив — рівно двадцять п’ять тисяч франків. Він уже дав стільки ж завдатку. То був прибуток... прибуток від його останньої фінансової операції. Ці гроші він собі привласнив. І то не вагаючись... Ні! Він не крав, як звичайний злодій, ішлося про зловживання довірою, підробку документів тощо. Завтра усе випливе на світ. Та це вже не має ніякого значення. Головне для нього — забезпечити Сільвію, забезпечити її щастя, нехай і з тим Війяром. Так він вирішив раз і назавжди.

Відтоді, як Малерт довідався про зраду дружини і гнів його почав стихати, в ньому іноді пробуджувалася ніжність до неї, і, сам поступово опускаючись на дно, він з безмірним жалем думав про Сільвіїне майбутнє. Він добре розбирався в людях. В усякому разі, він так гадав, тож був переконаний, що Війяр ніколи не доб’ється успіху, не зуміє завоювати блискуче становище (коли він вигнав молодика, той так і не знайшов собі пристойного місця), одне слово, він нездатний заробити досить грошей, щоб забезпечити щастя Сільвії. І поволі думка про Сільвіїне щастя врізалася йому в мозок, витіснивши звідти всі інші бажання. Він знав ціну й жінкам. Принаймні був певен, що не помиляється щодо своєї дружини. Він добре знав її потяг до розкошів. Він привчив її до цього, коли був на вершині успіху, і тепер не може залишити її без грошей. Це напевне означало б кінець її зв’язку з Війяром, кінець їхнього кохання. Яка ница помста! А що потім? Безперечно, найгірше. Він повинен їй допомогти. Коли в Малерта визріло це рішення, обличчя його, виснажене й почорніле від безсоння, знову набрало колишнього рішучого виразу. Зникли синці під очима, чоло розгладилось.

Він поклав банкноти на місце. Наявність такої великої суми у нього на віллі могла здатися дивною, але цих грошей ніхто не знайде. Знайдуть лише сліди пограбування: відчинений порожній сейф і одну-єдину банкноту на підлозі, нібито з поспіху загублену злочинцем. Банкнота лежала на місці. Малерт трошки її пересунув, щоб одразу впадала в око.

Він ще раз перевірив, чи двері не замкнені, чи вікно прочинене, стілець стоїть так, як домовлено, а недописаний лист лежить на видноті. Усе як слід. У Парижі він упорядкував свої папери, щоправда, не дуже старанно: хай ніщо не наводить на думку про його фатальне рішення. Головне, щоб Сільвія легко знайшла страхувальні поліси (на два мільйони франків), оформлені протягом останніх місяців. Йому