далекогляд, спрямувала на кущик і зойкнула — довкола кущика вимальовувалась імлиста постать Антося, що сидів навпочіпки і, здавалося, міцно спав. Галузки кущика наче жили, спліталися у його тілі, але це не було тіло, а тільки густа сива імла.
— Невже ми нічого не можемо зробити?
— А що ти тут зробиш? Проти чарів Бузинової пані ми безсилі.
— Послухай, якщо я тоді не встигла його розчаклувати поцілунком, то, може, встигну зараз?
— Тоді було одне, а тепера інше. Зараз це вже не так просто. Якщо його поцілуєш — чари перейдуть на тебе, і сама станеш кущем зеленого кропу. Уявляєш, яка нудьга — рости десь в яру, довкола осінь, сіється дощ, кубляться тумани, пора прив’ядання…
— Я готова.
— Марто, — заметушився міністр, — не роби дурниць. Твій королевич тебе зрадив. Утік з хати, навіть не попередивши.
— Його виманила чарами Бузинова пані.
— Може, й так, але чи варто віддавати своє життя заради чужого? Зрозумій — він навіть не знатиме, що завдячує своїм порятунком саме тобі! Уяви, як це страшно! Цей кущик буде перетворюватися на людину, а ти — щезатимеш. Він побачить лише кріп. Кріп! Він повернеться й піде. І ніколи не дізнається, що з тобою трапилося. Розумієш?
— А ти… Хіба ти не зможеш йому розповісти?
— Не забувай — я для нього кіт. Просто кіт. Що б я йому не говорив — чутиме одне м’явкання. Найбільше, що зробить, це чимось шпурне.
— А моя тітка?
— Не хвилюйся. Бузинова пані подбала й про це. Він твоєї тітки теж не побачить і не почує. В цьому ти могла пересвідчитися вчора на гостині. Вона там була, але її ніхто не помітив.
— Ну хоч цей кущик кропу він побачить?!
— Подумаєш — кріп! Це ж тобі не ліванський кедр. Думаєш, він щось пам’ятатиме? Бузинова пані не така дурна, як ти собі гадаєш. Він очуняє, вирішить, що втратив свідомість від падіння, — ось перед тобою сліди, що він посковзнувся і впав, а тоді встане й піде своє дорогою. Нічого не згадає з того, що було з ним в яру. Послухай мене, Марто… Нікому таких жертв не потрібно.
— Йому потрібно.
— Він цього не вартий! — аж застогнав з розпачу. — Чому ти така вперта?
Марта помітила сльози на його очах. Але спокійно відказала:
— Мій любий котику, не гарячкуй. Я це роблю, обдумано. А чому ти гарячкуєш — невідомо… Будь ласка, плаща мого почепи так, щоб він помітив його… Бувай…
Вона підійшла до кущика кропу і стала перед ним навколішки. — Бо я тебе люблю!!! — почула, проте відповісти не встигла — вуста її притулилися до зеленого стебла, і враз відчула себе пір’їнкою, в голові закрутився вихор звуків і барв, якийсь сміх, може, Бузинової пані, почула ще гуркіт стрімких кровоспадів, цей гуркіт швидко затих і перейшов на спокійне дзюрчання, але то вже була не кров, а прохолодний зелений сік, що протікав її галузками…
Вона підійшла до кущика кропу і стала перед ним навколішки. — Бо я тебе люблю!!! — почула, проте відповісти не встигла — вуста її притулилися до зеленого стебла, і враз відчула себе пір’їнкою, в голові закрутився вихор звуків і барв, якийсь сміх, може, Бузинової пані, почула ще гуркіт стрімких кровоспадів, цей гуркіт швидко затих і перейшов на спокійне дзюрчання, але то вже була не кров, а прохолодний зелений сік, що протікав її галузками…