Богуміл Грабал ВАР’ЯТИ Вибрана проза

Богуміл Грабал (1914–1997) — видатний чеський письменник. Юрист за освітою, майже все життя був підозрюваний у політичній та естетичній «неблагонадійності» й перебував на суспільному марґінесі. Першу книжку видав 1956 року. Швидко здобув популярність як своєрідний поетичний хронікер щоденного життя, який для своїх творів уживав невибагливо-розмовний стиль. Нерідко вдавався до абсурду й чорного гумору. В соціалістичній Чехословаччині його творчість неодноразово зазнавала утисків цензури. Нині Грабал перекладений та виданий у кількох десятках країн і є одним із найвідоміших чеських письменників щойно минулого століття.

Юрій Винничук Богуміл Грабал, поет вулиці

1

«Я завжди дуже любив і дотепер люблю книги Грабала, — говорив Мілан Кундера. — Його проза схожа на високу поезію в нестримному леті фантазії. Так уміли писати тільки, можливо, деякі прославлені латиноамериканці. Але вони не знали про нього, і він, думаю, не знав про них. Коли-небудь буде забута російська окупація, а про ті роки заговорять, як про великий час чеської культури, коли жив Грабал, що написав книги «Я обслуговував англійського короля» і «Надто гучна самотність».

2

У першому номері «Всесвіту» за 1991 рік було вміщено листа читачки з Запоріжжя, в якому вона благає не друкувати більше «на сторінках улюбленого «Всесвіту» Б. Грабала, А. Мальро, К. Вольф і особливо Е. Йонеско».

Список небажаних для пересічного читача письменників можна продовжити, бо подібні листи надходили і до редакції «Иностранной литературы»: потрапляють до цього списку здебільшого визначні письменники, серед яких чимало й Нобелівських лауреатів. Така вже наша постсоцреалістична дійсність, що читач просто не звик до творів глибших, вершинних.

Однією з вершин чеської та світової літератури є той самий Богуміл Грабал, чиє одне-єдине оповідання викликало гнів читачки.

Дві течії в літературі сформували його як письменника: чеський поетизм і європейський сюрреалізм. Богуміл Грабал — письменник світової слави, перекладений у всіх цивілізованих країнах і виданий солідними накладами. У нас же досі було лише кілька публікацій його оповідань у «Всесвіті».

Життя Грабала було повне злигоднів і, здавалося, доля вчинила все можливе, аби тільки перешкодити йому зійти вгору щаблями слави.

Народився він за чотири місяці перед початком Першої світової війни — 28 березня 1914 року — в сім’ї пивовара у місті Брно. Однак аж до двадцятого року життя мешкав у Німбурку, поки не переїхав до Праги — студіювати право в університеті.

1939 року після закриття університету німцями, повернувся до батьків у Німбурк, де влаштувався нотарем, але восени 1940 подався знову до Праги. Працював там референтом торговельної школи, потім комірником у Німбурку і нарешті, майже до кінця 1946 року, робітником, а тоді черговим на залізничній станції у Костомлятах. Склавши маґістерські іспити на правничому факультеті у Празі, до середини 1949 року працював страхувальним аґентом і комівояжером.

На своєму шляху в літературу він мусив здолати чимало перешкод. На тридцять п’ятому році життя Грабал мало не дебютував як поет у приватному видавництві. Але соціалізм уже твердо ступив на чеську землю, і оскільки в 1948-1949-му роках приватні видавництва були націоналізовані, набрану збірку сюрреалістичних віршів просто розсипали. А самого автора послали на ливарний завод у Кладно звичайним робітником.

Там, у Кладно, на ливарнях працювало чимало таких бригад, складених із «гнилих інтеліґентів», що заважали цілій країні йти переможним кроком до світлого майбутнього. Хтозна скільки довелося б Грабалові там ідейно перековуватися, коли б не спіткало його ще більше лихо — важка травма черепа. Починаються довгі місяці лікування, і лише наприкінці 1954 року він отримує роботу на складі макулатури в Празі.

Завдяки клопотанню свого друга і вчителя, відомого чеського художника і поета Іржі Коларжа, письменник з 1962 року починає отримувати грошову допомогу як працівник мистецтв. Ці засоби вкупі з пенсією за інвалідністю дозволили йому цілковито присвятити себе літературі. Період його найбільшої творчої активності збігся за часом з репресіями, яких за вказівкою Москви зазнали чехословацькі дисиденти.

Вторгнення комуністичних військ до Чехословаччини у 1968 році змусило багатьох чеських письменників еміґрувати. Грабал залишився, хоч і не чекав нічого доброго від влади, котра переслідувала його ціле життя. Спілку чеських письменників окупаційною владою було розпущено, а до нової, маріонеткової, Грабал вступати не став, воліючи заробляти на хліб насущний далеко не інтелігентською працею.

Після відлиги шістдесятих років настала глибока криза. Твори письменників, що брали участь у подіях Празької весни, вилучалися з бібліотек, а самі автори піддавалися переслідуванням. Не уник цієї долі і Богуміл Грабал. Наклад двох його тільки що написаних книг 1970 року був пущений під ніж. Відтепер двері офіційних видавництв перед ним зачинені. Тільки дещо потрапляє до читача завдяки чеському самвидаву або еміґрантським виданням.

Так сталося, що Грабал як письменник сформувався у зрілому віці. Принаймні найвартісніші свої твори написав лише на четвертому десятку життя, а опублікував, коли вже йому було за п’ятдесят. «Карел Чапек колись написав, що прозаїк стає письменником до сорока років. Це правда, — погоджувався Грабал, тлумачачи свій надто пізній вступ до літератури. — Той, кого цікавить не стільки життя, скільки його відображення, приречений весь час потрапляти в ситуації, які йдуть врозріз із його розумінням світу, у ситуації, які йому вочевидь проти шерсті і понад його сили… Я, від природи невпевнена у собі людина, мусив надавати людям ґарантії в завтрашньому дні (працюючи страховим агентом — Ю. В.); я любив нескінченні прогулянки над рікою і захід сонця, а працював чотири роки на металургійному заводі в Кладно; я терпіти не міг театру й акторів, а був чотири роки робітником сцени, і так далі. І все-таки я зміг вижити у цьому далекому для мене оточенні і врешті-решт полюбив людей, з якими працював, і побачив головне: що вони там, унизу, такі ж боязкі, як і я, і цей страх є своєрідним «поясом цнотливості», що ховає їхню милу і добру сутність».

Оці постійні зміни, життя на узбіччі, серед людей, далеких від мистецтва й науки, дали, врешті, свої результати, вилившись у твори, яких, вочевидь, не міг написати жоден офіційний