даремно Марсель визначав свою філософію як «неосократизм» — як і Сократ, він відводив собі скромну роль повивальниці, яка повинна допомогти кожному з нас породити дитя істини.

Львів, 1993

ЧАСТИНА ПЕРША

Метафізичний щоденник (1928–1933)

10 листопада 1928

Сьогодні я вирішив і надалі вести свій метафізичний щоденник у формі низки пов’язаних між собою міркувань.

Тільки-но зблиснула думка, котра може стати важливою: розглядаючи свої головні погляди на існування, я задумався над тим, чи можна в якому-небудь сенсі стверджувати, що поняття існує; і ось, що я збагнув: поняття, оскільки воно є уявлене і належить до моделі якогось предмета (недавно я зупинявся на тому, що ми розуміємо під аспектами поняття), — стосується лише неіснування предмета як такого, тому, що предмет існує лише тоді, коли виникає з суті мого тіла, інакше кажучи, коли не мислиться як предмет. І так само, гадаю, варто зауважити, що, можливо, і є якесь існування поняття, але лише тією мірою, в якій ми не зводимо його до псевдо-об’єктивних уявлень, які самі ж про нього творимо. Матеріалістична інтерпретація, будучи сама у собі, безперечно, невідповідною, має якесь невловиме відчуття того, що я тут намагаюсь вивести. Можна було б сказати, що поняття існує тією мірою, якою є адґерентним. Я хотів би спробувати пояснити це за допомогою конкретних прикладів, але це, звичайно, надзвичайно важка справа. Вихідною точкою моїх недавніх міркувань було поняття події (операції Х), якого я з багатьох причин побоююсь. Можна було б сказати, що я його перетворював, або що воно само перетворювалось, показуючи мені один за одним свої різні аспекти, і це означає, що я уявляв його собі за аналогією до тривимірного предмета — наприклад наперстка.

22 листопада

Цікава думка: чи не «причинне пояснення» породжує, чи радше, нав’язує комусь провину (володіння чимось або кимсь, щось чи хтось, кого можна було б обтяжити). Відчуваю, що осмислення цього могло б дати серйозні результати. Мені здається, що все це дуже близьке до ніцшеанства.

Нотатки

У зв’язку з роботою для Філософського Товариства.

(Ці не датовані нотатки були написані у 1927 чи 1928 роках)^[1]

Коли я стверджую, що якась річ існує, я завжди трактую її як пов’язану з моїм тілом, як здатну, якою-небудь мірою чи хоча б опосередковано, увійти у контакт зі мною. Однак потрібно добре зрозуміти, що пріоритет, який я приписую моєму тілові, випливає з факту, що воно було мені дане не лише об’єктивно, а з того факту, що воно є моїм тілом. Таємничий і заразом інтимний характер зв’язку, який існує між мною і моїм тілом (навмисно я не вживаю слова: взаємовідносини), насправді забарвлює будь-яке екзистенціальне судження.

А це означає, що насправді не можна роз’єднати:

- існування;

— усвідомлення себе самого як того, що існує;

— усвідомлення себе як пов’язаного з тілом, як втіленого.

Звідси, на мій погляд, випливає декілька важливих наслідків:

1. Передусім, здається, що лише втілена особистість може дивитись на дійсність з екзистенціальної точки зору; неможливо, щоб чистий розум тією мірою, якою ми можемо його собі уявити, міг би трактувати речі як існуючі чи неіснуючі.

2. З іншого боку, проблема існування зовнішнього світу змінюється, а може, навіть і втрачає своє значення; і справді, я не можу, не впадаючи у суперечність, помислити моє тіло як неіснуюче, бо саме стосовно нього (остільки, оскільки воно є моїм тілом) усе, що існує, знаходить своє визначення і місце; однак, з іншого боку, слід запитати, чи є достатні причини для того, щоб визнати за моїм тілом цей привілейований метафізичний статус щодо всіх інших речей.

3. А оскільки це саме так, то можна запитати, чи дійсно зв’язок між тілом і душею засадничо відрізняється від зв’язку між душею та іншими існуючими речами; інакше кажучи, чи з усяким ствердженням існування є пов’язаний певний досвід себе самого, як такого, що пов’язаний із Всесвітом.

4. Дослідити, чи така інтерпретація того, що існує, не веде до суб’єктивізму.

5. Показати, що ідеалізм неминуче призводить до вилучення будь-яких екзистенціальних міркувань, через радикальне нерозуміння природи існування. Ідеалізм проти метафізики. Вартості відділені від існування: занадто реальні, щоб існувати.

Тісна близькість між інтересами екзистенціальними та інтересами персоналістичними. Проблема безсмертя душі як вісь метафізики.

Все, що існує, помислене як передбачувана перешкода, як щось, з чим я зустрівся б за певних обставин, щось, що чинить опір, щось, що є непроникним. Без сумніву, ми помислили цю непроникність, але помислили «як таку, яку не можна помислити до кінця».^[2] Так само, як моє тіло є помислене остільки, оскільки є якимось тілом, але моя думка наштовхується на факт, що це є моє тіло.

Коли говоримо, що якась річ існує, то це не означає, що ми стверджуємо, ніби за природою вона є однаковою з моїм тілом (тобто, пов’язана з ним певними стосунками, які можна окреслити, якщо послугуватись нашим розумом), але водночас це означає й те, що вона якимось чином пов’язана і зі мною, так само, як і моє тіло.

Втілення є головною даністю метафізики. Втілення, ситуація істоти, яка виявляється сама для себе як пов’язана з тілом. Ця даність є для самої себе непрозора: на відміну від cogito. Про це тіло я не можу сказати ні того, що воно є мною, ні того, що воно мною не є, ані того, що воно є для мене (тобто предметом). Ми одразу ж опиняємось тут за рамками протистояння суб’єкта і предмета. І навпаки, якщо ми вийдемо з цього протистояння, трактуючи його як щось принципове, то ніяка логічна акробатика не допоможе мені отримати цей досвід; я обов’язково його або обмину, або виключу, що, зрештою, виходить на одне. Не заперечую, цей досвід є випадковим; насправді така вихідна точка потрібна для будь-якого метафізичного пошуку. Він може виходити лише з ситуації, яка розглядає саму себе, але не може себе зрозуміти.

Дослідити, чи втілення є фактом. Мені здається, що ні; вона є даністю, починаючи від якої факт стає можливим (тобто це не є істина для cogito).

Фундаментальна ситуація, якою, строго кажучи, не можна ні оволодіти, ні приборкати, ні проаналізувати. Власне ця неможливість і стверджується, коли я несвідомо свідчу, що я є моїм тілом; це означає: я не можу в усій повноті трактувати себе самого як окремий елемент мого тіла, що мав би до нього певне, легко окреслюване, відношення. Як я вже десь говорив, від того моменту, як тіло починають трактувати як предмет науки, я відразу втікаю у безмежність.

Саме тому я не можу помислити моєї смерти, а лише певну зупинку