- І роботу тобі найдемо, і чоловіка… Живуть же люди… На біса тобі оце Z! Скоро сорок — а ти все в гуртожитку… Квартиру не купити — ціни он які… Заміж — за кого? Всі порядні мужики твого віку давно жонаті… А вдома у мене є один на приміті… На батьковому заводі робить… Вдівець… І без дітей… Поїхали додому, доцю…

Я кивала, обіцяла подумати, хоча знала, що не повернуся. Це була б повна поразка. Крах…

З лікарні я виписалась після Нового Року. Прибралася у своїй кімнатці. Під килимом знайшла темно-вишневу пластмасову скалочку і вимела її геть. З огидою, наче таргана.

Наступного дня вийшла на роботу. У перерві спитала в Людки:

— Слухай, а що за мантру ти мені тоді написала в телефоні?

— А, — згадала Людка, — бойову Перунову мантру… «Слава Перуну, Богу прі і боріння». Всю лиху силу випалює напріч…Тільки бачиш — не помогло… Ти все одно захворіла. Той екстрасенс як у воду дивився.

— Ага, — сказала я, — а чого я не бачила сьогодні шефа? Жодного разу не зайшов…

Людка вагалася між бажанням розповісти і страхом мене розхвилювати.

— А він помер ще місяць тому, — сказала врешті, - тієї ж ночі, коли тебе «швидка» забрала… Прорвало виразку шлунку… не врятували… Ой, ти біла зовсім! І хто мене за язика тягнув!

— Нічого, — сказала я, — нічого…

Я поволі йшла проспектом Ілліча. Зазирнула в знайому підворітню біля Ливарників, мимоволі шепочучи Перунову мантру. Замість крамнички з телефонами там нині був магазин «Усе по 55». Я зітхнула з полегшенням.

А навесні, коли всі осінні жахи почали забуватись, я раптом побачила на площі Дем’яна Бєдного замість вивіски крамнички парфумів такий напис: «КПСС. Мобільні телефони. Скупка. Продаж.»

З-за мутного скла до мене шкірилися лахмата дівуля та її напарник.

Наближалося перше травня. Я звільнилася з роботи, зібрала речі, і поїхала додому, в свій райцентр.

К і н е ц ь