1. Росія і Європа: конфлікт цивілізацій

Російський месіанізм

Від самого 1648 року, від часу, коли по довгій перерві нація знова виступила активним чинником в європейській політиці, не переходила Україна кризи поважнішої від теперішньої.

Катастрофальний упадок трьох імперій, увільнення скритої національної енергії уярмлених досі народів Східної Європи, енергії, що своєю руйнуючою силою лишила далеко по за собою аналогічні рухи 1848 року, соціальна криза, що поставила під знак запитаня саме існування нашої цивілізації – ось те окруженя, серед котрого збуджена лоскотом світової завірюхи з довгого сну нація мусіла шукати і реалізувати свій колективний ідеал.

Майже жодну з європейських націй війна не заскочила зненацька: та чи інша була може не підготована до неї військово, але кожна була свідома своїх політичних цілей в сей пам’ятний 1914 рік. Велика Британія з її старими і протягом віків незмінними традиціями її континентальної політики, Франція, що горіла жадобою реванша, Росія з своїм “тестаментом Петра першого”, навіть Австрія з своїм старим цісарем, що ще пам’ятав Метерніха¹, і традиції наполеонських воєн, що був свідком Кримської війни, навіться Австрія знала, за що вона має битися. В подібній сітуації знаходилися і інші, втягнуті у вир світової війни народи. Старі й молоді, одні напередодні кінця своєї історичної кар’єри, другі на її початку – всі вони мали отверті очі не лиш на суть великого конфлікту, але й на средства, котрими міжнародні конфлікти звичайно розв’язуються: ні Лойд Джорж², ні Кіченер³, ні Клемансо⁴, ні Берхтольд⁵, ні Пашіч⁶, ні Тіса⁷, ні Гольвег⁸ – ніхто з них не забував старого правила, що великі історичні суперечки рішаються кров’ю і залізом…

Як же ж інакше представлялася справа в нас! Вибух війни знайшов нашу політичну думку на роздорожю. Немногі голоси, вказуючи на перші товчки великого землетрусу, на потребу приготовитися до нього, коли не хочемо, щоби він поглинув нас, закрикувалися, як голоси докучливої Касандри, відриваючі непотрібно людей від їx важної праці. Наша pays légal група людей, що представляла націю та її аспірації, жила з дня на день, без ясно виробленого, загально прийнятого політичного ідеалу, не зазираючи в майбутнє, котре, як байронівський Камінний гість, стукало вже в двері, здавалося так безпечної нашої хати, щоби одного гарного ранку з’явитися на її порозі перед переляканим українським Дон Жуаном.

Заколисана навіяними її пророками снами-мріями про мирну еволюцію людськості, про мирне полагодженя всіх національних конфліктів, про різні “федерації”, “децентралізації”, “народне братерство”, втягнута сими пророками в русло чужої національно-державної ідеї, нація здавалося спала летаргічним сном. Застрашаючий хаос ідей, повний брак загально респектованих традицій, відсутність загально узнаного прапору, що малювався одними на два, одними на оден, а іншими знов на три кольори, дезорієнтація провідників, получена з фаталістичною і обезвладняючою вірою в “несмертельність нації” – ось були найбільш характеристичні прикмети групи людей, котрим, немов на кепський жарт історії, судилося ділати в момент, що приходить раз на одну або дві сотні літ, треба було виступати на політичну арену не лиш з доброю волею і любов’ю до рідного краю, але й з ясно сформульованим політичним ідеалом.

Накидати загальні риси сього ідеалу, як його розуміє і розумів автор, є цілею сеї праці. Се зробити ніколи не є запізно, бо криза, котру переходимо, не хвилева: як пропасниця стрясатиме вона ще довго нашим національним організмом. Ще довго стоятимемо перед завданям знайти вихід з проклятої сітуації, в котрій опинилася наша країна.

Виробити сей ідеал, або радше віднайти його, що, хоч твориться чинниками зовнішними, але захований в неясній, підсвідомій психіці народа – неможливо без правильної оцінки суті тої кризи, котру ми враз із цілим світом переходимо.

Вульгарна думка бачить причину хороби, що стрясає суспільний організм Європи, в боротьбі різних ворожих собі імперіалізмів (котрі, розуміється, є ділом “тайної дипломатії”, “генералів” і пануючих) і в назріваючій соціальній революції. Наражаючи себе на закиди “реакційності” або парадоксальності, автор не поділяє сеї думки. Або – не цілком її поділяє. Безперечно, теперішній хаос є результатом боротьби “імперіалізмів” (хоч причини її не такі примітивні, як здається ворогам тайної дипломатії); безперечно гістеричний крик низших верств за новим соціальним ладом – се одна з істотних причин кризи, але поза сими конфліктами криється глибший або в кожнім разі давніший.

Сей інший конфлікт захований в соціальній боротьбі, котру переходить Європа. Сей конфлікт лежав в основі конфлікту двох ворожих груп держав 1914 році. Він же ж крився за визвольною боротьбою австрійських і турецьких слов’ян проти габсбургської та оттоманської державної ідеї. Він же ж товаришив при повстаню білоруських і українських селян в Польщі в кінці XVЇЇI віку. Його ж контури бачимо в революції 1648 р. на Україні, як і в національних революціях 1917 на сході Європи. Сей конфлікт, що його з трівогою передбачав Ляйбніц⁹ і Ренан¹⁰, Наполеон І¹¹ і Гюго¹², Енгельс¹³ і Біконсфільд14, про котрий з жадобою помсти візіонували Герцен¹⁵ і Леонтьєв¹⁶, Бакунін¹⁷ і Горький¹⁸ – се великий конфлікт двох цивілізацій, двох політичних, соціальних і культурно-релігійних ідеалів, конфлікт Європа – Росія.

Що сей конфлікт справді лежить в основі многих хвилюючих наш час питань, про се найлегше переконатися, коли звернутися до останної фази сього конфлікту, до з’явища, що дістало віднині незатерту назву большевизму, до аналізи з’явища, в котрім велика частина нашої безкритичної інтелігенції бачить найбільше викінчену форму соціальної революції.

Що є большевизм? – питаються його несвідомі приклоники (бо свідомі не питають про се) і відповідають: се інтернаціональний рух, а цілею його є повалення імперіалізму, капіталізму, націоналізму і прочих богів буржуазного пантеону. Большевизм – відповідають його противники – се бунт рабів, се негація законів логіки і народного господарства. Большевизм – твердять антисеміти – се жидівська змова на згнобленя християнства на користь воюючого Ізраеля.

І одні і другі і треті мають остільки рацію, що большевицька Росія справді дала товчок соціальним рухам міжнародної ваги. Але і одні і другі і треті нехтують се, що большевизм, як вже показує його назва, се з’явище російське і в першій лінії російське. Слушно, найблизшою