Про португальських пращурів моїх,
про Борхесів, я знаю надто мало,
та звички у мені живуть зухвало,
страхи й суворість, що були у них.
Мов не жили на світі до пуття,
далекі від мистецтва, ефемерні,
а все-таки вони — частки химерні
і часу, і землі, і забуття.
Хай так. Здійснивши місію важку,
вони — цвіт Португалії — у герці
на Сході штурмом здобули фортеці,
до моря вийшли й до морів піску.
Вони — король, що зник серед химер
в пустелі,[16] й той, хто твердить: він не вмер.
