Олекса ПАЛІЙЧУК

НА ПОКЛИК ПРИВИДА

Науково-фантастична повість

Допоки будеш ти,

Катіліно, зловживати

нашим терпінням?!

Ціцерон

ЧОЛОВІЧКИ З ГОЛОЇ ГОРИ

Невелика сім’я Кривого Носа мирно вовтузилась на галявині. Усі, за винятком господаря, щойно спустилися з домового дерева, де в них був затишний і досить просторий курінь.

Гуляти на землі цікаво кожному: місця тут багато і зовсім не боїшся впасти. Тільки ось частенько доводиться видряпуватись назад: поблизу вдень і вночі нишпорять хижаки. Особливо небезпечні щурі - найбільші та найсильніші звірі на землі. Добре хоч дерево дісталося надійне. Таких у лісі знайдеш небагато: майже всі низенькі і нерозгалужені, криві, як у господаря ніс… Так, дерево славне і авжеж примітне. За нього Кривому Носу довелося витримати не одну запеклу сутичку. Це ще тоді, як він був молодий і тільки-но завів собі подругу. Зрештою, і тепер охочих переселитися в його курінь знайшлося б чимало, покажи він їм хоч найменшу поступливість. Але ніколи і нікому не віддасть свого дому Кривий Ніс. Раніше йому відчайдушно допомагала захищатись дружина, а тепер - не похитнеться його старший син. Та й у меншого голос уже ламається…

Що не кажи, гуляти на землі цікаво. Можна і за комашкою погнатися, і в чиюсь нірку зазирнути. От лише забігати далеко не дозволено. І це добре затямив собі Пострибун, інакше сувора мати швиденько вгамує його запал. Ну, а Плямистий Жук - як і годиться старшому - повинен охороняти всіх, доки не повернеться з полювання батько… Подивишся, нібито й усі знають порядок, а Гнучкій Гілці все одно спокою нема. То прикрикнути, то стусана дати - заморишся. Хоч би вже хутчій повертався чоловік…

Та ось неподалік почулося знайоме, з присвистом, сопіння, і - на галяву вийшов сам голова сімейства. Пересувався він переважно на трьох кінцівках: одною раз у раз притримував чималу, плетену з тонкої лози, торбу, що висіла в нього на шиї.

Біля самого дерева Кривий Ніс зупинився. Спочатку дістав із торби бойового каменя, а затим витрусив решту.

- Поганий бірак. Дуже далеко ходив, а він усе поганий. Он тільгу піймав, та - ліпша.

Гнучка Гілка співчутливо глянула на чоловіка і мовчки підійшла до купки зморщених плодів. Підібрала одного - спробувала на зуба.

- Так, поганий, - погодилась вона і, виразно сплюнувши, кинула його назад. Угледіла тільгу - вже мертву двоголову ящірку - схвально вискалилась: - Її ми з’їмо завтра - підсмажимо на вогні.

- Ліпше сьогодні! - раптом випалив наймолодший Ніс і тут же відскочив убік. Цей стрибок порятував його від міцного ляща, якого незагайно приготувала йому мати. І лише тепер хихикнув старший син Кривого Носа. Досі він мовчки нудьгував неподалік, намагаючись видаватися статечним і незворушним. Але довго так стояти йому не довелося.

- А тепер підеш ти, - подаючи синові торбу і бойового каменя, звеліла мати. - І дивись мені: не пхай носа в пустиню. Ліпше піди у бік гір…

Плямистий Жук нетерпляче мотнув головою: кожного разу, збираючись на полювання, він вислуховує такі напучування, хоч усі ці правила йому давно відомі, як і те, що перед полюванням не можна їсти, і Плямистий Жук навіть неголосно пирхнув.

- Ти слухай, що тобі кажуть! - раптом визвірився батько. - І через мить усе ще сердитим голосом закінчив те, що не встигла мати: - На землі довго не затримуйся! Відпочивай тільки на дереві! Затямив?.. І щоб до вечора був удома!

Як тільки старший син зник за стіною дрібнолісся, мати відразу дістала кремінне шкребло і взялася за непіддатливі плоди. Чоловік же досі не міг заспокоїтись:

- Ну, зовсім безголовий хлопець! Скільки не вчу, а він і слід може загубити, й Удачу попросити як годиться не вміє, іншого разу зовсім про неї забуде. Тьху ти!.. Звіра і без того довкола мало, не кажучи вже про птицю. І куди вони тільки поділися?.. Сьогодні жодного свіжого сліду не бачив. Що таке?.. Може, усі втекли від учорашнього грому? Я не пам’ятаю, щоб коли-небудь іще так сильно гриміла і тряслася земля.

- Не інакше, як гірські духи між собою побилися. І як тільки все це витримують люди, що живуть у печерах?!

- А можуть бути і штучки нашого Мітлуна. Він давно злиться на печерного знахаря. Навіть умовляв напасти на тих людей. У них, каже, багато м’яких шкур і в’яленого м’яса.

- А сам же ж Мітлун чого ненавидить їхнього знахаря?

- Довгий Сук розказував, що вони по-різному тлумачать майбутнє життя. Наш вважає, ніби в людей, як у мавп, обов’язково виростуть хвости - щоб ліпше було по деревах лазити. А їхній - що виростуть крила, як у кажанів, і тоді всі люди будуть літати.

- Авжеж, печерним людям хвости ні до чого: вони по деревах не лазять. Це тільки на вигляд їхні пальці на ногах подібні до наших, а насправді зовсім не вправні.

- Ось наш знахар і каже: невправні через те, що печерні люди зледащіли, - відвикли по деревах лазити. А лазити треба всім.

- Ліпше хай вони живуть, як хочуть, і ми - по-своєму. Нічого за таку дурницю один одному черепи ламати. Крім того, не забувай, де гніздо наше, - до печерних людей рукою подати.

- Так-то воно так, але й Мітлуна було небезпечно гнівити. Він тобі і кість вправить, і рану загоїть, і Невдачу прожене. А розізлиться - навпаки, шкоди наробить. Ні, якби не Головатий - пішли б ми на печерних людей, нема й мови.

- А Головатий як про це дізнався?

- Довгий Сук ходив до нього за порадою. Цілих три дні йшов. Багато чудес потім розказував. На зріст той чоловік не набагато вищий од нас буде, а голова - як дві людські. І все-усе на світі знає. Головатий ніколи не ходить навкарачки, а тіло своє ховає в якусь дуже густу сітку. Живе у кам’яному домі разом зі звичайними людьми - чоловіком та жінкою; їх він іще дітьми підібрав десь у лісі. Коло дому річка тече і крутить хитро зроблені дерев’ячки. А ті - крутять усе, що Головатому хочеться, - велику користь йому дають. Як зачув, що Мітлун кличе бити печерних - розгнівався несказанно. Чому? - питає. І тільки-но Довгий Сук пояснив - як розрегочеться… Нехай, каже, сам Мітлун і йде на печерного знахаря, коли хоче не в суперечці, а бійкою доводити, що він розумніший. Авжеж, Мітлун сам не пішов… І ще Головатий порадив нам обрати старшого та слухатись його, а не знахаря. Тільки ж який дурень погодиться на те старшування?! В кожного своїх турбот по зав’язку.

- Вважай, ось круглий рік буде, як божевільний Борідка перегриз горло нашому останньому старшому, і нічого - обходимось.

- Але