принаймні він загинув, досягши своєї мети, перш ніж декан факультету добрався до нього.
– Слухайте, облиште моралізування. Що ж насправді трапилось?
– Як я вже вам казав, Фентон плавав у теорії. Якби він був розібравсь у шумопоглиначі з математичного погляду, то неодмінно виявив би власну помилку. Розумієте, суть проблеми в тому, що енергія не зникає. Навіть тоді, коли погасити один потік хвиль іншими. У цьому випадку енергія, яку ми нейтралізували, накопичується десь в іншому місті. Це нагадує підмітання підлоги в кімнаті: ви змітаєте сміття докупи в одному кінці, тоді як під килимом лишається досить непривабливий шар бруду.
Якщо ви підійдете до справи з теоретичного боку, то зрозумієте: пристрій Фентона не так заглушував звук, як накопичував його. У ввімкненому стані пристрій дійсно поглинав енергію звуку. А під час концерту трапилося фіаско. Вам стане більш зрозумілим, що маю на увазі, коли заглянете в одну з партитур композитора Едварда Інґленда. До того ж, звичайно, не можна не враховувати шум, що його створювала публіка, точніше – намагалася створити, коли почалась паніка. Сумарна кількість енергії була, вірогідно, дивовижною й бідний шумопоглинач накопичував її. Куди вона поділася?
Я не знайомий зі схемою, мабуть, енергія потрапляла до конденсаторів силової установки. На той момент пристрій був як заряджена бомба. Останньою краплею став звук кроків Фентона, що наближався до переобтяженого апарата, який більше не міг витримати й вибухнув.
Якийсь час усі мовчали, можливо, вшановуючи пам’ять покійного Фентона. Потім Ерік Мейн, який останні хвилин десять бубонів у кутку над своїми розрахунками, проштовхався крізь кільце слухачів, агресивно випростав руку, затиснувши в ній клаптик паперу.
– Послухайте! – сказав він. – Все-таки я мав рацію. Ця штуковина не могла працювати. Співвідношення фази й амплітуди...
Гаррі Первіс не дав йому договорити.
– Саме так я й говорив, – мовив він заспокійливо. – Вам слід було слухати. На жаль, Фентон обрав нелегкий шлях до мети.
Гаррі Первіс поглянув на годинника й не без підстави заспішив геть:
– Господи! Як плине час. Наступного разу нагадайте мені розповісти вам про незвичайне явище, яке ми спостерігали через новий протоновий мікроскоп. Це ще дивовижніша історія.
Він був уже на порозі, коли Джордж Вітлі оволодів собою.
– Послухайте, – розгублено промовив він, – як могло статися, що ми нічого про це не чули раніше?
Гаррі Первіс застиг, часто пихкаючи люлькою, яка знов почала працювати як хімічний завод, і кинув через плече:
– Нам лишалось одне. Адже ми не хотіли скандалу – De mortuis aut bene, aut nihil[3], – розумієте. Крім того, за даних обставин чи не здається вам, що було б краще, ну-у, зам’яти цю справу? Бажаю вам усім доброї ночі.