ГЕЙША

1

«Філея, двадцять п’ять років, розлучена, бездітна, очі блакитні, волосся світле, особливі прикмети: маленька родимка під лівим вухом», - диктувала я свої дані в темний отвір у стіні й відповідала на запитання, висвічені на табло комп’ютера.

На табло засвітилося: «Народжена?»

Я завагалась, але в останню мить подолала бажання відповісти «так»; тутешня канцелярська братія жартів не любить…

— 27.05.2299, - мляво відповіла я, вдивляючись у темний отвір, де зникав мій голос.

Я знала, слова закодовуються, і в цьому комп’ютері мій код приєднується до інших кодів, а дані, які я щойно дала, надходять у пам’ять, де вже є інформація про мене. Спало на думку: а чи знає цей автомат, якого з моїх шефів я найбільше любила і як пізно, аж у свої чотирнадцять, уперше закохалася. В продавця бубликів, який тоді навідав нашу галактику…

Подейкувалось, ніби ті автомати знають усе про всіх.

Коли тільки я народилась, в одному з автоматів з’явився мій код. Електронна машина нагромаджувала інформацію, одержану від моїх ближніх, учителів та сусідів. І ось тепер мені здається, наче я стою не біля білого ящика з темним отвором, а перед попом на сповіді…

Знає про мене таке, чого не знають навіть на роботі, знає, чому я розлучилась. Аби лиш не почервоніти при таких думках.

Я нахилилася до хромованої стінки автомата й у її блискучій поверхні спробувала розпізнати власні риси…

Автомат захарчав.

Наче сварив, картав, докоряв мені…

Я знала, це лиш автомат, але неприємне відчуття не зникало, щось подібне я почувала перед своїм дідусем; він теж на мене дивився так, наче знав про мої справи геть усе.

Ніколи не прийшла б сюди, якби не мусила звільнятися з роботи. Шефові вкотре перехотілося розлучатись, замість покинути жінку, він вирішив порвати зі мною. Хоч би скільки шефів мені траплялося, я ніколи не могла позбутись ілюзії, що котрийсь із них вчинить саме навпаки.

Наївне дівчисько.

Невиправне наївне.

А в цього шефа я закохалася по-справжньому, і тому треба було кидати роботу. Мусила.

Ось так я й пішла до Ех-3769, як звалася біла скриня, просити його підшукати мені посаду. Давно слід було це зробити…

Автомат хлипнув, вдавившись моїми даними.

І виплюнув картку.

На ній було єдине слово.

«Гейша».

2

Першої миті я сприйняла це як жарт, як смішну помилку, та коли за десять секунд автомат не виправив збою, зрозуміла, що він не жартує й не помиляється.

І розсердилась.

А хто б не розсердився, почувши, що найбільш підходящою з тисяч професій, які тільки можна вибрати, для нього є саме ця. Гейша.

Я товкла оту білу діжку, поки заболіли кулаки…

Ніколи не сподівалася від цивілізації добра…

Але терпіти образи…

Зносити лайку… Хіба ж не лайливим є слово «гейша» для сучасної жінки? Що воно точно означає, я не знала, і від цього лють брала ще дужче.

Я заходилася диктувати все спочатку; хай-но комп’ютер поморочиться ще раз і виправить помилку. Так, життєвий досвід у мене був, незважаючи на свої двадцять п’ять, я могла б написати не один роман про пережиту бувальщину, але все-таки вважала себе порядною сучасною жінкою, а слово «гейша» сприйняла як образу.

Автомат виплюнув картку.

Зажмурившись, я спершу провела по ній долонею…

Неначе хотіла погладити свою майбутню роботу, перш ніж її побачити.

Гейша.

Більше того, слово надрукували жирніше, наче автомат хотів гукнути його просто у вічі.

Я стусонула автомат і вийшла з кімнати.

Таке нахабство. Я глянула на мою струнку й елегантну постать, відображену в скляних дверях.

А може…

Може, комп’ютер мені лестив?

Але комп’ютери не тямляться на лестощах.

3

Я зайшла в рекламне бюро довідатися, що ж воно за фах — ота гейша. Те, що вичитала в старих енциклопедіях, справляло досить-таки недвозначне враження, але в наш час значення слів стає щораз ширшим. У каталозі фахів «гейша» справді значилося, як дозволене заняття. Отже, нічого протизаконного, можна не боятися судового переслідування. Ось тільки самураїв зараз не рясно, та й «гейша», як я розуміла, зовсім не звучало образливо. Автори каталога професій знали, що роблять.

До речі, в цьому каталозі я знайшла безліч таких загадкових професій, що не могла вгадати навіть галузь, де їх застосовують. Мечник, наприклад, виготовляв не мечі, а схожі на лезо меча датчики для антен. Тому я припускала, що й з гейшею все має бути по-іншому. Старе слово, нова робота. Не гаруватиму, як раніше, секретаркою, раділа я. Хоча хтозна… Секретарка-й гейша…

Усміхнена дівчина-канцеляристка лише кивнула, почувши, що я хочу бути гейшею. Вона заглянула до журналу й сказала, що найближче вільне місце гейші є на планеті 873/LZ в 36-й галактиці, тобто майже поряд. У четвер уже можу приступати до роботи.

Я згодилася.

Я входила в смак пригоди.

Тоді я була доволі легковажною, легковажність правила мені єдиною збороєю проти нудьги.

Я замовила візитні картки, в яких значилася й професія. Друкар, видно, теж не відав, що це за фах: оддаючи візитки, він спробував мацнути мене. «За кого ви мене маєте?» — крикнула я. «За гейшу, звичайно, а що?» — Здивувався друкар.

Тоді мене взяв сумнів — чи не дорого обійдеться мені та легковажність?

4

На планеті мене вже чекали. «Сідайте, гейшо», - сказала співробітниця космодрому. Здивована й водночас неприємно вражена таким незвичним звертанням, я зайшла до невеличкого космобуса. Але дівчина поводилася так природно, наче везла не гейшу, а якусь буфетницю, жінку буденної, нудної й нецікавої професії.

Ми під’їхали до залу чекання.

— Ось, гейшо, ваша кімната.

Дівчина кивнула на двері, над ними висіло щось схоже на японський ліхтарик.

Увійшла в кімнату.

Що ж, гарна, сонячна й гуркоту ззовні не чути. Лише спокій, безперечно спокій. Бамбукові меблі, рогожкою застелене ліжко, на стінах — довгі штори з ідилічними картинками: гори, солов’ї на карлюкуватих соснах, під ясним небом посеред луків стоять дівчата; одне слово, романтика.

Гейша — слово японське. Обстановка в кімнаті теж японська, все тут доречне, як і повинно бути, подумала я, тамуючи неспокій.

На дверях висів прейскурант.

Персональний візит триває не більш як годину, ввечері такса дорожча, між двадцятою й двадцять четвертою — найдорожча, потім до десятої ранку — відпочинок, а кожен четвертий тиждень — відпустка.

Візити — від десятої ранку до півночі.

Коректні слова, без смаку, запаху й кольору. Така безбарвність відгонила чимось зловісним.

І нехай.

Я