Літо — найсприятливіша пора для плавання на північ — уже минає. З дня на день повіють осінні вітри. А за ними прийде зима, холодна, хуртовинна, довга. Як панциром скує вона океанські води, стане на шляху «Фоки» крижаною перепоною, і тоді…

Але Сєдов відганяє від себе цю думку. Він рішуче підходить до компаса: стрілка показує курс — північ.

— Так тримати! — коротко кидає Сєдов.

— Єсть так тримати! — відгукується рульовий.

День, ніч, ще день і ще ніч йшов «Фока» Білим морем. На світанку 30 серпня він потрапив у горловину — вузьку протоку, що відокремлює Біле море від Баренцового. І тут налетів свіжий вітер. В одну мить змінилось море. Потемніло, скипіло. Ходором заходили по ньому високі хвилі.

Це ще був не справжній шторм. Але перевантажений «Фока» ледве справлявся з хвилями. Вони бились об його корпус, розхитували обшивку, валили з борту на борт, захлестували і розтікались по всьому судну. Хвилі то піднімали «Фоку» на своїх високих гребенях, то кидали у вир.

Одразу корабель втратив швидкість. Слабосила машина погано гребла проти хвиль і дужого вітру. «Фока» майже перестав слухатися руля. До того ж у трюмі від сильної качки розбилась бочка з машинним маслом. Воно змішалося з сміттям і залило парову помпу-насос, яким відкачували воду з трюму. Становище було дуже серйозне. Як не дорожив Сєдов кожним днем, кожною годиною — він не міг ризикувати кораблем. З великими труднощами пощастило заховати «Фоку» у маленькій затоці біля Трьох Островів. Але й тут хвилі шалено бились об судно. Вибравши час, коли вітер трохи вщух, Сєдов повів судно до Городецького маяка, у надійніше і затишніше місце.

Два дні втратив Сєдов біля Городецького маяка. Щоправда, за цей час почистили помпу, законопатили щілини в бортах, відкачали з трюму воду, дістали на маяку нову бочку з мастилом.

Третього дня море втихомирилось. Користуючись попутним вітром, корабель вирушив далі, курсом на Крестову губу на Новій Землі.

Тепер «Фока» йшов Баренцовим морем. Широке, величне, воно, здавалось, віщувало щасливе плавання. Коли хтось з команди чи учасників експедиції казав про це Сєдову, він у відповідь весело усміхався і підтакував. Але сам він не потішав себе марними надіями — відчував, що недавня буря була лише першою вісницею.

У ніч на 5 вересня, коли «Фока» проходив уздовж тієї частини Нової Землі, що на картах зветься Гусиною Землею, знову подув зустрічний штормовий вітер.

Георгій Якович не став більше перевіряти морехідних якостей «Фоки». Та й ні до чого, подумав він, марно витрачати вугілля. Вирішено було знову перечекати негоду в затишному місці. На щастя, судно перебувало недалеко від Бєлушої губи — вузької затоки, добре захищеної від вітру і шаленства хвиль.

Згаявши на стоянці ще один день, «Фока» напнув вітрила і покинув гостинний куточок. Щоб надолужити час, Сєдов наказав запустити машину. Так, під вітрилами і з діючою машиною, «Фока» швидко прямував на північ, уздовж західного берега Нової Землі.

З борту судна добре було видно високі шпичасті гори новоземельського хребта. Його вершини, вкриті снігом, іскрились на сонці. Всі ці місця були знайомі Сєдову.

Уперше Георгій Якович потрапив на Нову Землю 1902 року. Тоді він брав участь в експедиції на Судні «Пахтусов». У наступному році Сєдов знову плавав біля новоземельських берегів. А в 1910 році Георгію Яковичу пощастило провести все літо в цьому краю, вивчаючи велику затоку в північній частині Нової Землі — Крестову губу.

І ось знову він бачить ці місця, що полюбились йому з першої зустрічі. І в пам’яті постають події минулих днів. Сєдов захоплено розповідає своїм супутникам, як доводилось йому блукати з компасом у руці по цих пустельних землях, як по багато днів плавав він понад берегом на маленькій шлюпці і промірював прибережні глибини і як саме тут, на Новій Землі, зародилась у нього думка організувати експедицію на Північний полюс.

…Весь день ішли понад берегом. Команда корабля та учасники експедиції милувались красивими краєвидами Нової Землі.

Сонце вже почало спускатись до заходу, коли Сєдов звернув увагу на невеличку хмарку. Вона неначе застрягла, зачепившись за одну з гірських вершин, і безпомічно на ній повисла. Георгій Якович нахмурився. Тільки він один з усіх присутніх знав, що ця маленька, зовсім непримітна хмарка означає наближення «встоку», або «новоземельської бори». Так називається тут штормовий вітер надзвичайної сили, що часто переходить в ураган. Всток звичайно перевалює через Нову Землю і скаженіє над Баренцовим морем.

Цього разу Сєдов не міг ухилитися від бурі: поблизу не було зручної стоянки. Хоч-не-хоч, а довелося готуватися до зустрічі з грізним гостем.

За командою Сєдова матроси наглухо задраїли всі люки. Ще міцніше закріпили палубні вантажі. Вкрили брезентом клітки з собаками. Бідні тварини, передчуваючи негоду, жалібно скавчали. Ніч минула в тривожному чеканні. Всток задув лише вранці. З кожною хвилиною вітер дужчав і шаленів. Хвилі перекочувалися через палубу, заливали капітанський місток. Одна хвиля, обрушившись на «Фоку», зірвала шлюпку, інша розбила клітку з собаками і понесла їх у запінене море. Щогли скрипіли, згиналися дугою, немов луки-самостріли. Здавалось, ось-ось вони впадуть. Поривом вітру зірвало частину вітрил. Але попри це «Фока» стрілою мчав уперед. Зариваючись у воду, корабель, що звичайно ходив зі швидкістю чотирьох миль на годину, зараз летів утроє швидше — такий дужий був вітер.

Сєдов ні на хвилину не залишав містка. Вітер все дужчав. Море кипіло, як у кратері вулкана. Велетенські, наче багатоповерхові будинки, хвилі обрушувались на корабель. Це був шторм рідкісної сили. Навіть бувалі матроси не переживали ще такого на своєму віку.

Більша частина команди вибула зі строю і в нестямі валялась у каютах. Лише деякі матроси, переборюючи качку, допомагали Сєдову.

А він незмінно стояв на містку. Боровся за життя корабля, гучно подавав матросам одну за одною команди, кидався до вітрил або закріплював вантажі.

Ось шалена хвиля зірвала ще одного човна. Повиснувши на канатах, він б’ється об борт судна. Ще трохи — і від його ударів розійдеться обшивка борту. Сєдов бачить це. Треба негайно обрубати канати, на яких висить човен. З сокирою в руках він кидається на допомогу матросам. Спільними зусиллями обрубують канати. Човен миттю зникає у морському вирі, але зате борт «Фоки» цілий…

Сєдов знову на містку. Нова хвиля збиває з ніг рульового, відриває його від штурвала, несе геть… Ще мить — і нещасного змиє в море. Сєдов на льоту підхоплює його. Хвиля,