– Чого тільки не придумають.
– То який будеш?
– "Бризки шампанського". Надіюсь, він безалкогольний, бо я за кермом.
– Розповідай, як справи, що нового?
– Та ось, школою опікуюсь, точніше, вже школами – ціла мережа.
– Чув-чув. Вся Україна гуде. Прогресивні методики, ультрасучасне устаткування. Цю сестру показували на "Один плюс один", як її?
– Сестра Клавдія.
– Точно. Як вам вдалось виманити її сюди, в Україну? Вона ж така зірка в Швеції...
– Вже поїхала, два місяці була. Я там стажувався, там і познайомився з нею.
– Молодець! Наше гартування! Ми школами у Львові керували споконвіків. Національний університет імені Франка – то ж було наше дітище! А тепер ти із цими школами – світова слава для ордену та для Львова!
– Ну ви мене вже геть засоромили...
– За монастирем не сумуєш? Не тягне тебе назад?
– Сумую і тяне.
– Ну то повертайся!
– Як? Отак просто? Бери і повертайся? Я ж відступником був, ви що, не знаєте?
– Коли то ще було. Було та й загуло! Читав твою автобіографічну книгу: про Таню читав, про Павла, про навернення твоє через її хворобу. Знаєш, оті видіння Тані мене сильно вразили, як зараз згадаю – досі по шкірі мороз іде. Я й Апокаліпсис від Івана не можу читати, страшно мені. А ти тут таке понаписував.
– Не думав, що прочитаєте.
– Як тут не прочитати, якщо книжка лягла від видавничого форуму до полички в сільській бібліотеці. Так що я все знаю.
– Чесно кажучи, я б хотів повернутись.
-Ну то повертайся!
– А як тоді із школами бути?
– Жити будеш тут, на Зубрі, а працюватимеш там, в центрі, в школі. Як тобі?
– Таке мені навіть дуже до душі. Навіть нема слів, щоб передати який я радий!
– От і добре. Ходімо, я тобі келії покажу.