Бабин Яр: реанімація голокосту і приватизація України Григорій Мусієнко, професор філософії і політології

Минуле століття збагатило українську націю багатьма знаковими подіями планетарного і національного рівня.

Серед них юдо-більшовицький переворот 1917 року, відновлення української державності 1917—1920 років, поваленої тим же більшовизмом. Особливо пам’ятні для українців голодомори 1921—1922, 1932—1933 та 1946—1947 років, які разом позбавили життя майже 20 мільйонів українців. А хіба можна забути дві світові війни, які косою смерті викосили ще понад 20 мільйонів українців. Колективізація, індустріалізація, гулагізація, депортації зачистили терени України від українців чисельністю до 25—30 мільйонів осіб. Окремим рядком вписано в історію України Чорнобильську катастрофу, яка поставила під загрозу генофонд української нації — живих і ненароджених українців. Тим часом світ вдає, що всього цього не було. То чи варто дивуватися, що нині в Україні неукраїнська окупаційна влада дозволяє в сесійній залі парламенту знущатися над пам’яттю десятків мільйонів українців, які стали жертвою світових гендлярів. Понад те, нині існує реальна небезпека тотального знищення українців позбавленням їх засобів існування, насамперед основи основ життя нації — ЗЕМЛІ. Чужинські орди, мов сарана, посунули в Україну і грабують українців у будь-який спосіб: підкупами, терором, захопленням влади всіх рівнів, поширенням хвороб, інформаційним зомбуванням, знищенням інтелектуального потенціалу, освіти, науки та ін. Можна продовжити цей перелік «наших перемог», на прикладі яких президент України закликає українців вчитися. Ще більше треба вчитися українцям на власних поразках і чужих перемогах, здобутих шахрайством, підступом, спекуляцією на українській щирості, довірливості чи навіть глупоті. Прикладом цього є історія жидівського голокосту, міф про який підкорив цілий світ і загрожує перетворити всіх гоїв (нежидів) на рабів «богообраного народу».

Історія цього міфу сягає біблійних часів, а ідеологічну доктрину викладено у проповідях давніх жидівських пророків, у «святих книгах» юдеїв — Торі, Старому Заповіті, Талмуді й новітньому вченні марксизмі-ленінізмі. У цих джерелах простежується ідея про суцільну мережу страждань «бідних жидів», над якими нібито знущаються всі народи Землі, від єгиптян, вавилонців, персів до українців, росіян, німців та інших народів. Суть новітнього варіанта міфу про одвічні «страждання» жидів загалом зводиться до того, що під час Другої світової війни гітлерівський режим Німеччини нібито остаточно надумав вирішити «жидівське питання», з цією метою у різний спосіб фізично знищити мільйони жидів. Його витворили жидівські «мисливці» за німецькими нацистськими верховодами і так званими українськими колаборантами, зокрема Елі Візель, Шімон Візенталь — організатор відомої всьому світу провокації проти українця Івана Дем’янюка, переслідування якого триває у США й донині. Одним з найпереконливіших доказів фіктивності міфу про голокост є статистичні дані про число жидів у світі на початку й наприкінці Другої світової війни. Згідно із статистичними даними, наведеними в найавторитетнішому виданні «Світовий альманах», 1940 року у світі було 15.315. 000 жидів, а 1947 року їх налічувалося аж 15.753. 000! А мало б бути в межах 9.000.000.

То хіба варто дивуватися, що один з найвідоміших науковців, дослідників голокосту Юрген Граф назвав його «найбільшою брехнею ХХ століття». Результати своїх досліджень він оприлюднив у книжці під такою ж назвою. Усі намагання його опонентів спростувати їх виявилися марними. Однак цей процес триває й донині. До нього долучилися відомі «інтелектуали» та «гуманісти» цілого світу, зокрема й України. Охочим заглибитися у тонкощі міфотворчості про голокост варто ретельно опрацювати згадану книжку Юргена Графа та праці його наукових сподвижників і учнів-послідовників.

Тим часом міф про голокост продовжує свою ходу Земною кулею. У світі, мабуть, нема країни, де б не було музею голокосту — від ізраїльського Яда Вашема та вашингтонського комплексу до велетенського меморіалу в столицях європейських держав. Привертає увагу в цьому питанні цікавий факт, а саме: жидівські дослідники голокосту вважають, що натхненником і організатором «геноциду» жидів був націонал-соціалістський режим Німеччини. Райхсканцлер і фюрер німецького народу згадується лише епізодично. Часткове пояснення цього феномена дав 1933 року голова Об’єднання рабинів Німеччини Лео Бейк, який гостро засудив міжнародну кампанію критики й осуду нацистів після приходу до влади Гітлера, дослівно заявивши: «Оновлена Німеччина є ідеалом і життєвою потребою німецьких жидів». Прискіпливе дослідження аналів німецької і жидівської історії дає підстави висловити думку, що саме світове жидівство було зацікавлене в приході до влади жидівського полукровки Адольфа Гітлера, бо він пообіцяв йому всіляко сприяти створенню держави Ізраїль. Деталі цієї історії можна віднайти у книжці Хеннека Карделя «Адольф Гітлер — засновник Ізраїлю», яка побачила світ у Женеві ще 1974 року.

Як пише її автор, «головними помічниками Гітлера у здійсненні цієї «справи господньої» були Рейнгард Гейдріх, у якого переважала жидівська кров, і стовідсотковий жид Адольф Ейхман… який опікувався еміграцією жидів і відвідував Палестину задовго до початку Другої світової війни». Ці факти дуже непокоїли ізраїльську владну верхівку. Аби не допустити поширення цієї інформації, ізраїльська розвідка «Мосад» розшукала і викрала Ейхмана в Аргентині. Його засудили до страти, спалили тіло, а попіл розвіяли над морем. Однак це не допомогло жидівській кліці Ізраїлю приховати правду. Натомість деякі жидівські джерела дають підстави зарахувати до чільних творців голокосту президента Всесвітньої сіоністської організації, керівника жидівського агентства для Палестини і першого президента Ізраїлю Хаїма Вейцмана. Про це йдеться у книжці М. Шонфельда «Жертви голокосту звинувачують». Документи і свідчення про жидівських воєнних злочинців» видано 1977 року в Нью-Йорку. Автор книжки — жидівський рабин, який зараховує Вейцмана до головних воєнних злочинців. Він звинувачує Вейцмана в тому, що той ще 1937 року запропонував переселити з Європи до Палестини лише 2.000.000 жидівської молоді з 6.000.000 мільйонів жидів, а решту — старих і немічних — залишити напризволяще, а точніше — знищити. Цитуємо слова цього, за висловом прем’єр-міністра Ізраїлю 1969—1974 р. Голди Меїр, «царя юдейського» Вейцмана: «Старі мають загинути… Вони порох, економічний і духовний порох у цьому жорстокому світі… Лише молода