- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (48) »
Незвичайні пригоди в лісовій школі
СОНЦЕ СЕРЕД НОЧІ
РОЗДІЛ 1
Який знайомить читачів з героями казки та з лісовою школою.
Бурмило Михайлович перевіряє здібності.
Жив на світі їжачок Колько Колючка. І жив на світі зайчик Кося Вухань. Гарні були хлопці, але боягузи страшенні. Всього на світі боялися. Боялися темряви і боялися сонця. Боялися блискавки і боялися грому. Боялися вітру і боялися дощу. Навіть тіні власної боялися. А найдужче боялися хуліганів. То прибіжить Колько Колючка до мами-їжачихи: — Ой мамо, мамо! До нас у двір хулігани вдерлися! Вийде мама-їжачиха на ґанок, — а у дворі дві маленькі жабки стрибають. То Кося Вухань прибіжить до мами-зайчихи: — Ой мамо, мамо! За мною хуліган женеться! Мама-зайчиха визирне у віконце, а там метелик літає. Ну що ти з тими страхополохами зробиш!.. І вмовляли їх батьки, і соромили, і сварили — нічого не допомагало. Так і жили їжачок Колько Колючка та зайчик Кося Вухань боягузами. За мамині спідниці ховалися та звідти на білий світ з острахом позирали. Всі лісові діти бавляться, пісень веселих співають, а вони сидять за маминими спідницями і тремтять. Навіть один з одним не гралися, хоч і жили по сусідству. Та от якось ясного сонячного ранку зустрілися біля перелазу мама-зайчиха з мамою-їжачихою. — Здрастуйте, тітонько Вухань, — сказала мама-їжачиха. — Ви чули новину? На Великій Галявині відкривається спеціалізована лісова музична школа з ведмежою мовою викладання. Борсучиха вже записала туди свого Борю. — Ах, що ви кажете, кумасю Колючко! — сплеснула мама-зайчиха лапами, — Спеціалізована музична школа? Та ще з ведмежою мовою викладання? Побіжу чоловікові скажу.Тато-заєць сидів на ґанку і читав «Лісову газету». — Гм, — сказав він, почувши новину. — Спеціалізована музична школа? З ведмежою мовою викладання? Це інтересно. Треба й нашого страхополоха записати. Може, хоч школа допоможе його у звірі вивести. А то ж тіні власної боїться. Зайченя Кося, що тремтіло тут же біля ґанку і все чуло, здригнулося й заскиглило: — Ой!.. Я не хочу-у!.. Я боюсь… — Тебе ніхто не питає! — суворо сказав тато-заєць. — Запишемо, й ходитимеш. — Ну що ти, синку, — лагідно сказала мама-зайчиха. — Всі ж дітки ходитимуть. Не бійся. Мама-зайчиха тут же причепурила Косю, вдягла йому новенькі штанці, білу сорочечку й повела на Велику Галявину.
Вийшли за ворота, гульк — а з сусіднього двору мама-їжачиха вже Колька Колючку веде. Записував у школу сам директор Бурмило Михайлович Ведмідь. Він сидів за березовим столом і суворо позирав на майбутніх учнів. — Прізвище! — Вухань! — чемно сказала мама-зайчиха. — Прізвище! — не глянувши на неї і наче не чуючи, повторив директор. — Вухань! — знову сказала мама-зайчиха. — Прізвище! — підвищивши голос, утретє сказав Бурмило Михайлович. — Та Вухань же! — розгублено пролепетала зайчиха. — Я вас, мамо, не питаю! — сердито обернувся до неї директор. — Хай сам скаже. Він що у вас — глухий? А ще хоче у музичну школу! — Та що ви! Що ви! У нього абсолютний слух! Подивіться, які в нього вушка! — Так чого ж він мовчить? — Він… він у мене… дуже скромний. — Мама-зайчиха підштовхнула сина: — Ну, кажи, Косю, кажи!.. Та Кося Вухань тільки прищулив вуха і сховався за мамину спідницю. — Гм… — насупився Бурмило Михайлович. — Гм… Скромний!.. Ну, добре, перевіримо його здібності до ведмежої мови. А скажи-но, Вухань, «р-р-р» по-ведмежому. Кося безпорадно подивився на маму, швидко-швидко закліпав очима й скривився. — Ну! — нетерпляче сказав директор. Кося розтулив рота, але з рота не вилетіло ані звуку. — Що? — схилився й приставив лапу до вуха Ведмідь. — Повтори. Не чую! — А-а-а!.. — не витримав і заридав на всю галявину зайчик, притискаючись до мами. — Ой, вибачте, — забідкалась мама-зайчиха. — Він у мене такий вразливий, такий вразливий… — Розумію, — лагідно сказав директор Ведмідь. — Але й ви зрозумійте: у нас школа не звичайна, а спеціалізована. З ведмежою мовою викладання. Вчителі — із столичного зоопарку. У нас вимоги. — Він буде вчитися. Я вас запевняю. Це він від незвички. Він буде гарно вчитися. От побачите…
Не кращі справи були й у Колька Колючки. І він не міг сказати «р-р-р» по-ведмежому. Замість «р-р-р» у нього виходило чогось «хрю». І зі слухом у Колька було погано, вушка в нього були маленькі, за голками ледь помітні. Але й Косю, і Колька все ж прийняли. Незважаючи на суворість, Бурмило Михайлович мав добре серце. — Ой, і нащо мені ота спеціалізована музична школа! — ридав Кося Вухань, ідучи з мамою додому. — Та ще й з ведмежою мовою викладання! Ой, я нещасний! Горе мені з тобою і з твоєю школою!.. — Мовчи, синку! Мовчи, дурненький! — казала мама-зайчиха. — Нічого ти не розумієш. Усі зараз оддають своїх дітей у спеціалізовані школи. Колько Колючка теж ридав, ідучи додому. І його мама-їжачиха казала, що він дурненький і нічого не розуміє і що без знання іноземних мов нікуди зараз не поткнешся. Заперечувати щось було пізно. Наступного дня вранці Кося Вухань та Колько Колючка узяли в лапи портфелики, букети лісових квітів і почеберяли на Велику Галявину.
РОЗДІЛ 2
Перший урок. Пантера Ягуарівна.
«Хіба можна таке вухо не вкусити!»
«У-у, зрадник»
Біля школи вже зібралися учні. Вони скупчилися перед ґанком, попідбирали хвости (в кого такі були) й чекали появи директора. Що й казати, завжди якось лячно починати у житті щось нове. А якщо ти взагалі боягуз, то й поготів. Жив ти біля маминої спідниці, за все відповідала мама, оберігала тебе від усіх небезпек, тривог і неприємностей, а ти тільки їв, спав і розважався. І от раптом мама лишилася десь за парканом, а ти сам- один вперше йдеш у ще не знаний, сповнений несподіванок світ. Ноги в тебе підгинаються і тремтять. У роті сохне, у грудях пече, а в животі
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (48) »