двохсот років! Викачайте з них більшу частину стимуляторів росту та розвитку і здайте до акумулятора життєвих сил!

– Але ж тоді вони не зможуть виконувати всі запроектовані функції, – заперечив Орін.

– То обмежте їхні функції! Досить самої тільки тіні та горіхів – ми не зобов’язані перетворити ці дерева в якусь комору! Далі – хто це понапускав сюди онде тих корів?

– Я, сер, – сказав Орін. – Мені прийшло до голови, що вони… ну, ніби прикрашають цю місцинку.

– Бовдур, – зауважив Модслі. – Споруду прикрашають перш ніж її продано, а не опісля! А ця планета продана ще до її створення. Закладіть корів у чан з протоплазмою.

– Слухаю, сер, – сказав Орін. – Винуваті, сер. У вас іще є які-небудь зауваги?

– У мене їх тисячі, – заявив Модслі. – Але я сподіваюсь, що ви самі познаходите й повиправляєте свої помилки. Ну ось, будьте ласкаві, що це таке? – Він показав на Кермоді. – Статуя чи ще щось? Може, за вашим задумом, йому належить проспівати пісню чи продекламувати віршики на честь прибуття нової раси?

– Сер, – заговорив Кермоді, – я не маю до цієї планети ніякого відношення. Мене направив сюди ваш друг Малікрон, і я сподіваюсь добутися звідси додому, на мою рідну планету…

Либонь Модслі не розчув слів Кермоді, бо обидва вони говорили водночас – кожний своє.

– Хоч би хто він був, а умовами контракту його не передбачено. Отже, опустіть його назад у чан з протоплазмою разом з коровами.

– Ой! – скрикнув Кермоді, коли робітники підняли його за руки. – Хвилиночку! – заверещав він. – Я не частина цієї планети! Мене прислав сюди Малікрон! Ну ж бо зачекайте, вислухайте мене!

– Бувши вами, я б згорів від сорому, – провадив далі Модслі, пускаючи повз вуха зойки Кермоді. – То що ж це все-таки було, хотів би я знати? Ще одна з твоїх декоративних деталей інтер’єру, Оріне?

– О ні, – запротестував Орін. – Він появився тут без мого відома.

– Отже, це твоя робота, Бруксайде.

– Я його бачу вперше в житті, шефе.

– Гм, – мугикнув Модслі. – Обидва ви нездари, але брехні за вами досі не водилось. Агей! – гукнув він до робітників. – Тягніть-но його сюди!

– Гаразд, гаразд, заспокойтеся, – звернувся він до Кермоді, якого вже почало тіпати. – Візьміть себе в руки, – поки ви тут б’єтеся в істериці, я гублю дорогоцінний час! То вам уже краще? От і чудово. А зараз будьте ласкаві пояснити мені, з якою метою ви вдерлися в мої володіння і чому мені не можна перетворити вас на протоплазму?

– Ясно, – мовив Модслі, коли Кермоді розповів про свої пригоди. – Цікава історія, хоч, як мені здається, ви її надто вже драматизували. Та самі ви – незаперечний факт, і шукаєте планету за назвою… Земля, чи не так?

– Цілком вірно, сер, – потвердив Кермоді.

– Земля, – замислено повторив Модслі, почухавши потилицю. – Вам незвичайно пощастило, – я, здається, пам’ятаю цю планету.

– Невже, містер Модслі?

– Так, я певен, що не помилився, – упевнено сказав Модслі. – Це маленька зелена планета, котра підтримує існування подібних до вас мономірних гуманоїдів. Правду я кажу чи ні?

– Правду на всі сто! – вигукнув Кермоді.

– У мене добра пам’ять на такі речі, – зауважив Модслі. – Щодо цієї Землі, то, між іншим, її спорудив я.

– Справді, сер? – спитав Кермоді.

– Так. Я добре пам’ятаю це, бо ж, будуючи її, я винайшов науку. Може, вас потішить моя розповідь. – Тут він повернувся до своїх асистентів. – А вас вона повинна навчити дечого.

Ніхто не збирався посягати на його право розповісти цю історію. Тому Кермоді та молодші інженери напружили слух, і Модслі почав.

РОЗПОВІДЬ ПРО СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ

– Тоді я ще був дрібним підрядчиком. Будував планетки по різних закутках Всесвіту, і рідко коли підверталося замовлення на карликову зірку. Одержати роботу було не зовсім просто, та й замовники завжди крутили носом, до всього чіплялися й довго зволікали з платежами. За тих часів догодити замовникам було ой як важко: вони прискіпувалися до всякої дрібниці. Переробіть це, переробіть те; чому вода тече з горба вниз; надто велика сила тяжіння; нагріте повітря піднімається, а воно повинно опускатися. І такі інші дурниці.

Тоді я був досить простодушний. Щоразу докладно пояснював, якими естетичними та діловими міркуваннями керувався. Невдовзі пояснення стали забирати більше часу, ніж сама робота. Ця балаканина буквально засмоктала мене. Я розумів, що треба якось покласти цьому край, але нічого не міг придумати.

Проте через якийсь час – безпосередньо перед тим, як я взявся будувати Землю – в моїй свідомості почала виникати ідея зовсім нового принципу взаємних стосунків із замовниками. Я несподівано спіймав себе на тому, що бурмочу під ніс таку фразу: “Форма випливає з функції”. Мені сподобалось, як вона звучить. Але потім я спитав себе: “А чому форма випливає з функції?” І відповів на це так: “Форма випливає з функції тому, що це непорушний закон природи і одна з основних аксіом прикладної науки”. На слух мені ця фраза також сподобалась, дарма що в ній не було особливого глузду.

Але глузд тут анічогісінько не важив. Важливо було те, що я зробив відкриття. Зовсім випадково я відкрив основну засаду мистецтва реклами й хисту показати товар лицем. Я винайшов нову дотепну систему взаємних стосунків із замовниками, що обіцяла величезні можливості. А саме: доктрину наукового детермінізму. Уперше я випробував цю систему, коли спорудив Землю, – ось чому ця планета назавше врізалася мені в пам’ять.

Якось до мене заявився високий бородатий дід з проникливим поглядом і замовив планету. (Отак почалась історія вашої планети, Кермоді.) Ну, з роботою я впорався швидко, – здається, днів за шість, – і гадав, що цим усе й скінчиться. То була чергова ординарна планета, що будувалася за заздалегідь затвердженим кошторисом, і, признаюся, в дечому я підхалтурив. Та ви б послухали, як розскиглився новий власник – можна було подумати, що я вкрав у нього останню шкуринку хліба.

“Чому так багато бур та ураганів?” – допитувався він. “Це входить у систему циркуляції повітря”, – пояснив я йому.

Насправді ж я просто забув поставити протиперевантажний клапан.

“Три чверті планети покрито водою! – не вгамовувався він. – А я ж ясно вказав, що співвідношення суходолу й води має становити чотири до одного!” – “Ми не мали змоги виконати цю умову!” – відрубав я.

Я десь загубив папірець з його дурними вказівками – неначе мені не було більше чого робити, як тільки вникати в деталі отих безглуздих проектів дрібних планет!

“А ті жалюгідні клаптики суходолу, які мені дісталися, ви майже всуціль покрили пустелями, болотами, джунглями й