ціни на сиру нафту стали тим передавчим механізмом, який поширив кризу на Росію, так само й інвестиційні фонди – велетенські нерегульовані скупчення приватного капіталу, що нишпорять по світі, видивляючись, де б найзисковніше вкласти свої кошти, – стали тим механізмом, який поширив кризу з Росії на решту молодих ринків, зокрема на Бразилію. Інвестиційні фонди й торговельні фірми, зазнавши в Росії великих збитків (а ці збитки зросли подекуди в 50 разів, бо ж багато інвесторів самі використовували позичені кошти), мусили негайно збільшити свої прибутки, щоб розплатитися з банкірами. Вони були змушені продавати все, що мали ліквідного. Тож вони й почали продавати свої активи у фінансово надійних країнах, щоб компенсувати втрачене в країнах кризи. І от, приміром, Бразилія, що досі в очах МВФ та світових ринків поводилася просто взірцево, раптом побачила, як інвестори панічно розпродають її акції й облігації. Стараючись втримати в себе капітал, Бразилія мусила підняти процентну ставку аж до сорока відсотків. За подібним сценарієм розвивалися події на всіх молодих ринках світу. Перестраховуючись, інвестори збували свої бразильські, корейські, єгипетські, ізраїльські та мексиканські облігації, а отримані кошти або ховали під подушку, або вкладали в найбезпечніші облігації США, які тільки могли знайти. Таким чином спад на бразильському та інших молодих ринках став передавчим механізмом, що спричинив справжнє полювання на облігації Американської Скарбниці. Це, знов-таки, миттю піднесло ціну американських держоблігацій, дозволило американському урядові знизити встановлену на них процентну ставку й побільшило різницю в ціні між держоблґаціями США й облігаціями корпорацій та молодих ринків.

Раптове падіння прибутковости облігацій американської скарбниці стало тим механізмом, що занапастив іще більше інвестиційних фондів та банків. Для прикладу візьмімо хоча б компанію “Довготривале управління капіталом” (“ЛТСМ”), що має штаб-квартиру в Ґрінвічі (штат Коннектикут). “ЛТСМ” – це, образно мовлячи, Мати Всіх Інвестиційних Фондів. Наприкінці 1980-х виникло багато нових таких от фондів – і боротьба на ринку одразу загострилася. Всі вони претендували на одні й ті самі ласі шматки. Щоб хоч якось заробляти гроші в цьому світі жорстокої конкуренції, інвестиційні фонди стали робити дедалі екзотичніші ставки, виносячи на карту щораз більший куш. І щоб знайти якісь орієнтири в цій грі, “ЛТСМ” запросила двох бізнес-економістів, лавреатів Нобелівської премії. У своїх дослідженнях вони доводили, що базову нестійкість акцій та облігацій можна оцінити на підставі того, як ті поводилися в минулому. Проаналізувавши комп’ютерні моделі та взявши великі позички в різних банках, “ЛТСМ” ризикнула поставити, не багато не мало, 120 млн. доларів на те, як зміниться курс деяких ключових облігацій влітку 1998-го. Компанія сподівалася, що вартість американських держоблігацій знизиться, а викидних облігацій та облігацій молодих ринків – зросте. Однак комп’ютерне моделювання ніяк не могло передбачити тої глобальної пошести, що почалася після серпневого колапсу Росії, тож геть усі ставки виявилися програшними. Коли весь інвестиційний світ панічно накинувся на американські держоблігації, то їх вартість, замість падати, підскочила, а вартість викидних облігацій та облігацій молодих ринків, замість підскочити, провалилася в безодню. “ЛТСМ” залишилася з діркою від бублика. Якби не допомога банкірів, компанії довелося б гарячково розпродавати всі свої цінні папери, а це означало б цілковитий крах світового ринку.

Нарешті ми дісталися й моєї вулиці. На початку серпня 1998-го я інвестував певну суму в інтернет-банк мого приятеля. Невдовзі ціна акцій сягнула аж 27 доларів при номіналі 14,50 долара. Я почувався генієм. Аж ось Росія оголосила дефолт, увесь цей ланцюжок доміно почав валитися – й акції мого приятеля впали до 8 доларів. Чому? Бо його банк придбав був велику кількість закладних на приватні будинки, а коли внаслідок ажіотажної купівлі держоблігацій процентна ставка у США раптом упала, багато людей могло б кинутися завчасно сплачувати свої закладні. Якби багато людей раптом сплатило свої закладні, то банк мого приятеля не отримав би очікуваного припливу доходів і не зміг би розплатитися з вкладниками. Проте на цей раз ринок помилився, й акції мого приятеля знов зросли на ціні. Тож на початку 1999-го я знов почувався генієм, коли Amazon.com заразила світ інтернет-божевіллям і акції мого приятеля, як і інших технологічних компаній, підскочили до небес. Але недовго було чекати, поки на наше свято припреться без запрошення решта світу. То вже не Росія ломилася з парадного входу – тепер настала черга Бразилії збурити американський ринок і навіть притлумити (правда тимчасово) бум акцій в Інтернеті.

Спостерігаючи всі ці перипетії, я міркував, що треба було шести місяців для того, щоб події на вулиці Асоке відгукнулися на моїй вулиці, і тільки один тиждень для того, щоб події у бразильській Амазонії позначились на Amazon.com. “Ю-ес-ей Тудей” так підсумувала стан світового ринку наприкінці 1998-го: “Лихо ширилось від однієї країни до другої, наче вірус, – зазначалося в часописі. – Американський ринок реагував моментально... Люди в перукарнях тільки й розмовляли, що про тайський бат”.

Невдовзі, щоправда, Amazon.com знов стрімко пішла вгору, потягнувши за собою всі акціонерні інтернет-компанії. Вони, знов, допомогли поставити на ноги весь американський фондовий ринок, тим самим створивши у Сполучених Штатах ефект багатства, що спонукав американців активно витрачати свої заощадження. Це дозволило Бразилії, Таїландові та іншим новим ринкам експортувати свої товари до Америки і так поступово долати наслідки кризи. Амазонія, Amazon.com – усе зливалося в одну ріку.

__________

Крім усього іншого, цей колообіг – від вулиці Асоке до моєї вулиці, від Амазонії до Amazon.com, а тоді назад, від Amazon.com до Амазонії – мав би показати нам усім, що воно таке: сучасний світ. Неповоротка, заклякла й перетята кордонами система холодної війни, що панувала в міжнародних відносинах після 1945-го, безповоротно поступилася місцем новій, гнучкішій і злагодженішій системі, що її ми звемо глобалізацією. Якщо ми не зрозуміли це 1989-го, коли впала Берлінська стіна, то вже напевно мали б зрозуміти тепер, по десяти роках. І справді, 11 жовтня 1998-го, коли світова економічна криза була в самому розпалі, компанія “Мерріл Лінч” помістила в усіх найбільших американських часописах оголошення, доводячи цей факт до нашого відома. Ось воно:

Світові десять років

Він народився 1989-го, коли впала Стіна. Тож не дивно, що наймолодша економіка