Радутний РадійZomby,Exe

- Ну, так що там цікавого?

Чоловік, що сидів за комп'ютером, здригнувся, й різко повернув голову.

- А, це ти...

- На когось чекав?

- Та ні, ні на кого. Просто замислився.

- Над чим жеж це?

- Розуміеш, - він кивнув на дисплей. - Тут вельми цікава ідея... На дисплеі, як завжди, світились рядки якоісь програми.

- Яка ж, цікаво?

- З приводу вірусів.

Тема була болючою. Болючою для всіх, хто хоч раз на день стикався з компами. Останнім часом інститут, й не лише наш, до речі, переживав навалу за навалою. Троянізовани пакети, віруси й просто програми-вандали, а особливо цим відзначались іграшки, знівечили вже з пару вінчестерів тобто зовсім, переформатування в нас вже не вважаеться великою проблемою а скільки людино/добо/матюків було втрачено на перенабивання дисертацій, доповідей та анонімок... Не далі, як місяць тому невідомий хакер за допомогою програми-відмички мало не позбавив нас половини валютних резервів - діректор тоді не зміг з'іздити на дурняк в Париж й страшенно розлютився, а тиждень тому я сам витратив багато часу на нейтралізацію "стрибунця".

Ох уже цей "стрибунець"! Зліплений, судячи з деяких ознак, десь поблизу, можливо навіть в інституті, цей негідник відзначався особливою активністю по суботах, а займався тим, що перекидав слова в текстових файлах на кілька рядків вгору або вниз. Вигляд це мало, звичайно, досить цікавий, особливо, коли слова перестрибували прямо під час роботи над текстом. Програмісти сміялись й особливо з ним не воювали... а потім в місцевій газеті у статті, набраній на інститутському компі, з'явилось: "Дuректор інституту нейрологіі - макака-резус - заявив, що..." й далі за текстом - стало не до сміху. Спочатку тим, хто статтю набивав, потім операторам, потім й програмістам... До нас хвиля дійшла хоч і ослабленою, але відчутною, й зав особuсто форматував вінчестери й перетрушував діски в архивах.

Щоправда, кінець кінцем вийшло на краще - з того ж такі валютного резерву було виділено кошти на Sherіff, а також на офіційну підписку AіdsTest, й тепер жоден ящик не працював без "електронного сторожа".

- Так що там з приводу вірусів? - перепитав я.

- Погані новини, - зітхнув програміст. - У вас в відділі який ревізор стоъть? AdІnf?

- Так. А що? Його ж наче хвалять?

- Вже можна не хвалити. З'явилась штучка, що навчилась його обходити.

- Гм... А як?

- До кінця ще не розібрався, але ідея проста. Вірус просто блокуе всю ОЗУ, вибирае вільне місце - кілобайт на сто, завантажуе себе туди, ну і... і робить свою чорну справу.

- Таким чином, перший крок - блокувати взагали всі резіденти, в тому числі й саму систему...

- Точно! До речі, це майже те, що я тобі рік тому пояснював.

- З невеликою різницею...

- Так, я мав на увазі блокування лише окрімоі дільниці пам'яті, тобто вимкнення якоісь конкретноі функціі. Пам'ятяeш?

- Так, приблизно. Малось на увазі, що резидентний сторож не повинен взнати, наприклад, про запис на диск до того, як запис буде закінчено.

- Правильно. А що, може й мені якогось звіра зліпити та випустити?

Ми засміялись. Справді, Ігор був чудовим програмістом, і написати якогось "хитрого" віруса міг якщо й незаіграшки, практично без особливих зусиль. Систему, всі іі ходи і вихіди, він знав чудово. Я, звичайно, в цей справі теж дурнем не був, але мій вірус навряд чи обійшов би найпримітивнішу пастку.

Ладно. Jedem seіne. В галузі нейронів я був, як вважав керуючий відділом, "не геній, звичайно, але не менш як талант."

- А що то в тебе? - зацікавившись текстом на дісплеі, я підсів ближче.

- SoftPanorama.

- Свіжа?

- Останній номер. Ти ще не бачив?

Я заперечливо похитав головою. З милості того ж таки керуючего, наш відділ не мав навідь локальноі мережі, й електронні журнали доходили до нас в останню чергу. А бувало, й зовсім не доходили.

- Що там щe e?

- Та так, різні новини. До речі, знаeш, що в Киeві теж з'явилися випадки нейрочуми?

- Оце тобі! І давно?

- Перший випадок трапився десь з півтори місяці тому, якраз коли ти повернувся.

- Слава Богу! - цілком серйозно сказав я.

- Угу, - посміхнувся Ігор. - Ти вчасно втік. Але в нас те ж саме.

- Хто?..

- Директор авіазаводу, Роман Стахович...

- Це, здаeться, з телевізіі?

- Так, з міського каналу. І щe там хтось, я вже не пам'ятаю.

- Й, мабудь, як завжди - саме керівництво?

- Майже так.

- А виявили іх як?

- Та по старому, енцефалографом. Зараз йде вибіркова перевірка, ти в курсі?

Я кивнув. Півроку тому й наш відділ пробував боротись з пошестю. На жаль, без жодного успіху. Киів, а потім Полтава нас обійшли, й тему було згорнуто.

- А збудника виявили?

- Ні. Й навіть приблизно. Пишуть... - Ігор знову кивнув на дисплей. ...що складаeться враження, наче ця штука передаeться поглядом, або... Стривай-но...

Він замовк.

- Ну-ну? - зацікавився я.

- Послухай, виникла ідея.

- З приводу нейрочуми? В тебе?

Ігор кивнув.

- Можливо, вона трохи фантастична, - додав він по паузі. - А можливо, й цілком реальна. Тобі легше судити.

- Ну, то в чому ж суть?

Програміст знову помовчав.

- Ось дивись, - почав він нарешті. - Ця пошесть маe вибірковий характер, так?

- Так, - погодився я. - Майже завжди хворіють "важливі персони".

- Отже, той вірус, чи що воно таке, "знаe", до кого чиплятись, а до кого - ні, так?

- Так.

- Чи можливо це пояснювати природним походженням?

- Мабуть... ні.

- Далі. Поведінка хвороі людини нічим не відрізняeться від нормальноі... поки не буде отримано сигнал...

- Якого й досі не розшифровано...

Ігор ображено пирхнув, замовк, потім підозріло поглянув на телефон.

- По секрету, - скакзав він, накривши прилад, де - цілком ймовірно був захований мікрофон, товстим чохлом від принтеру. - Ми майже скінчили цю справу. Сигнал - це якась невинна фраза, типу "Ну, що там нового?" або "Що чути?". Після того хвора людина починаe виконувати накази... Стрибати з вежі, наприклад, або красти ботулін з лабораторіі.

- Чиі ж накази?

- Це щe не розшифровано. Здаeться, того, хто скаже кодову фразу. Але дуже про це не розпатякуй, це службова таeмниця.

- Звичайно, звичайно. Але... Слухай, що цей мікроб маe штучне походження - здогадувались і раніше. Але де e він? Ніхто його не бачив.

- І не побачить. Бо його нема.

Ігор зробив ефектну паузу і недбало кинув:

- Ця штука передаeться через інформаційні канали. Ну, зір, слух або щe там щось...

- Як комп'ютерний вірус?

- Угу, - програміст посміхнувся. - Це така собі складена на рівні нейронних ядер програмка, що захоплюe керування над людським мозком і...

- Добре, - перебив я. - Але як ти іі введеш? Людина ж не захоче, щоб іі сіломиць набивали невідомо якою інформаціею, так?

- От цього вже я не розумію, - трохи знітився Ігор. - Можливо, це маe бути щось на зразок тексту або малюнку. Або й того і