Не густо. Тут багато не скажеш. Пропущено дуже важливу ланку. Без неї важко встановити сам принцип винаходу...
- Але ж щось ви можете висловити?
- В записцi сказано, що йдеться про новий потужний електричний генератор.
- Ви в це не вiрите? У вас виникають сумнiви? - насторожився полковник Шклод.
- В кожному разi, з тих креслень, якi додано, я не взявся б цього твердити. Передi мною лише зовнiшнi контури якогось пристрою. Сказати, що це принципово новий електричний генератор, я не можу.
- Гаразд. Припустимо все-таки, що це електричний генератор, - обiрвав його полковник Шклод, якого почала дратувати лисяча обережнiсть професора. Зробимо таке припущення. Що ви тодi можете сказати про нього? Бодай iз зовнiшнього вигляду.
- А що вас цiкавить передусiм? - знову уникнув прямої вiдповiдi Варн.
- Звiсно, потужнiсть!
Варн знову взяв зi столу матерiали, довго розглядав їх, щось мурмочучи собi пiд нiс та роблячи обчислення на аркушi паперу.
- Потужнiсть можна оцiнити лише приблизно, - сказав урештi Варн. Багато параметрiв невiдомо. Та якщо це генератор контр-роторного типу i зроблений за останнiм словом технiки, з урахуванням усiх новинок, - а до росiян треба пiдходити саме з такою мiркою, - то вiн може виробляти понад мiльярд кiловат-годин на рiк. Це величезна цифра. Десять-одинадцять таких генераторiв еквiвалентнi гiгантськiй гiдростанцiї на Волзi.
Варновi слова вразили полковника. Вiн перезирнувся з Юском.
- А як по-вашому, професоре, - знову спитав Шклод, - навiщо росiяни збираються закинути цей генератор у космос?
- Закинути куди? - перепитав Варн. Йому здалося, що вiн не розчув.
- У космос, у космос. Я не обмовився В нас є вiдомостi, що росiяни зробили для цього спецiальну надпотужну ракету. Навiщо їм у космосi такий гiгантський генератор?
Професор Варн тiльки знизав плечима.
- Чому ви вирiшили, що вiн працюватиме в космосi? Менi здається, в описi чiтко сказано, - вiн взяв зi столу пояснювальну записку: - "... зустрiчне обертання статора забезпечується прямоточними реактивними двигунами..." Зважте, прямоточними. Такi двигуни можуть працювати лише в повiтряному середовищi, а не в порожнечi космiчного простору.
Шклод замислився:
- Ви маєте рацiю. Невже росiяни збираються вiдправити цей генератор на iншу планету, де є атмосфера? На Марс, примiром, або на Венеру... Згоден, у нас занадто мало даних, щоб вiдповiсти на це питання. Якi вiдомостi, ви вважаєте, необхiдно одержати, щоб розгадати таємницю генератора Васильєва?
Професор Варн вiдчув, що настала найвирiшальнiша мить у розмовi. Саме тепер консультант повинен дати чiтку вiдповiдь. Варн задумався, клацнув запальничкою, припалив згаслу сигару i повiльно заговорив, нi на хвильку не забуваючи про схований у столi магнiтофон.
- У матерiалах, якi менi було показано, бракує вiдповiдi на найiстотнiше питання: яку енергiю використовують росiяни для обертання свого генератора? Кажучи iнакше, на якому паливi працюють реактивнi двигуни генератора. Якщо вiдповiдь буде одержано, то вирiшити решту питань одразу стане легше. Гадати й висувати гiпотези марна рiч...
Очевидно, коли вiн пiде, полковник викличе iншого консультанта i поставить йому тi ж запитання. Вiн, Варн, сказав усе, що мiг сказати за таких умов. Нехай iншi говорять бiльше, коли хочуть...
Варн вийшов на вулицю, не перестаючи думати про генератор.
Професор Васильєв... Це прiзвище вiн зустрiчав у лiтературi. Навiщо це росiяни надумали закидати на Марс такий генератор, яких ще не випробовували на Землi? Дивна конструкцiя з реактивними двигунами... Незрозумiло. Та разом з тим вони створили її, отже, в нiй є якийсь глузд. Росiяни надто сильнi в технiцi, щоб помилятись... А можливо, вони зовсiм i не думають закидати генератора на Марс?
I раптом у Варна блиснула думка, що примусила його звернути в найближчий скверик i сiсти на лавку. Серце його шалено калатало. Думки стали короткi й хаотичнi, але в них ясно звучало слово - iоносфера... I раптово все стало на свої мiсця. I величезний розмiр генератора, i прямоточнi реактивнi двигуни, i гостро вiдточенi штирi на кiнцях його осi - все це було просто i генiально втiлено в цiлу конструкцiю.
Варн не мiг заспокоїтись. Можливо, це не так? Може, вiн помиляється? Якби в тих йолопiв з розвiдуправлiння був розрiз бодай одного прямоточного реактивного двигуна генератора, все стало б на свої мiсця. Росiяни справдi талановитий народ, вони роблять просто чудеса...
Варн притулився потилицею до холоднуватої спинки лавки. Що ж робити? Вернутись до розвiдуправлiння i сказати, що вiн зрозумiв принцип винаходу професора Васильєва? Викласти їм чергову гiпотезу? Нi в якому разi! З нього досить однiєї помилки. Хай докопуються до iстини самi!
Професор Варн витер пiт з чола i озирнувся по боках. Потiм пiдвiвся з лавки, поправив окуляри i рiшуче попростував до бiржi, щоб продати всi свої акцiї вугiльних i нафтових компанiй та купити якнайбiльше акцiй електрокомпанiй. **
* За мiсяць у шкiрянiй тецi Шклода назбиралось декiлька розшифрованих радiограм. З них можна було бiльш-менш точно уявити мiсце й час випробовувань генератора, проте в Шклода не було головного - програми випробовувань. Очевидно, росiяни спецiально вибрали цей малонаселений i важкодоступний для стороннiх осiб район. Треба було па щось зважуватись...
Звук зумера вивiв Шклода iз задуми. Принесли свiжу пошту. Поспiхом переглянувши документи, Шклод вибрав з них маленьку шифрограму: "Самохiднi баржi вийшли на мiсце сьогоднi. Вантажний пароплав "Єрмак" з Васильєвим i його спiвробiтниками вiдпливає завтра"... Далi зволiкати було не можна. **
* Командир пiдводного човна "Трепанг" вiдiрвався вiд окуляра перископа i викликав у рубку майора Юска. На рейдi самохiднi баржi й пароплав. Ми в районi операцiї.
Двигуни виключено. Човен лiг у дрейф. Юск припав до окуляра перископа, призначеного спостерiгати за горизонтом. Частина перископа, що висувалася з води, була замаскована всерединi надувного чучела баклана. Зрiдка гумовий баклан змахував крильми i закидав назад голову, нiби ковтав рибу. [Image14.tif] Навколо не видно жодного вiйськового судна. Район випробовувань не охоронявся. Його лише оконтурили буями з сигнальними прапорцями. їм здорово щастило...
Чотири доби на самохiдних баржах йшла безперервна робота. Люди, мов мурахи, сновигали по них цiлiсiнький день. З баржi в воду спускали великi склянi кулi, з'єднанi металевими тросами. На кожнiй було закрiплено величезну металеву антену з вiничком дротiв на кiнцi. Кулi, плюхнувшись з баржi в воду, одразу ж спливали, велично погойдуючись на хвилях. їх розмiщували в суворому порядку на однаковiй вiдстанi одну вiд одної. Здавалося, запас скляних куль на баржах безмежний. За кiлька дiб на морi вирiс цiлий лiс антен з вiничками на кiнцях...
На березi коло самої