Атанас Фіголь
КРУТИ (15-ті роковини бою)

Горе народові, що забуває своїх героїв.

ДО ІСТОРІЇ КУЛЬТУ «УКРАЇНСЬКИХ ТЕРМОПІЛІВ»

У хвилі, коли під Крутами розігралась трагічна дія епопеї відродженої України, мало хто здавав собі справу, який величний безсмертний акт історії звершився в тому дні (29. І. 1918) на полях Чернігівщини. В ім'я найсвятішої любови Батьківщини, коли не було кому станути на захист кордонів молодої держави, пішла у бій горстка гордих юнаків, щоби своїм чином струснути совістю нації, совістю всіх майбутніх поколінь, доки не звершиться ідеал, якому вони віддали своє молоде життя.

В перших днях наступу Муравйова на Київ мало хто знав про Крути — «Українські Термопіли». Україна захлистувалася тоді в хаосі боротьби з анархією і большевизмом. У кілька день після крутянської трагедії упав золотоверхий Київ; в обіймах розшалілого червоного терору знайшли смерть нові гекатомби української молоді: розстріл кількох сот студентів і учнів у Маріїнськім парку (гл. Бібліографія: 1, 6). Україна сплинула кров'ю своїх найкращих синів.

І щойно 19 березня 1918 р., коли відплинула на деякий час червона змора, Україна відчула болючу рану. Вулицями сплюндрованого Києва проходив на Аскольдову могилу жалібний похорон; тоді враз з глухим гуком грудок землі, що сипались на труни дерев'яні... родилась «друга — побіч Тарасової — свята могила над Дніпром», «...родилась велика леґенда, ...леґенда свобідної нації про «300 героїв — лицарів абсурду».

Першими ластівками всенаціонального культу Крутів були часописні статті й звідомлення, що появилися в той час у Києві, Львові, Відні... Трагічний біль, а рівночасно любов, пошана, пієтизм до молодих спартанців, віра в те, що їхня кров не стане звичайним погноєм, але почвою нових, великих чинів — нової епохи України, пробивається в кожній навіть найбільше скромній новинці.

Першу, незначну данину пам'яті героїв сплатив Український Генеральний Штаб виданням брошури, присвяченої пам'яті тих, що впали під Крутами (гл. Бібліографія: 14, 15). Нова хвиля большевизму, що до сьогодні заливає Україну, перервала дальшу появу зовнішніх виявів культу. Але леґенда лицарів абсурду там живе, бо передаватимуть пам'ять про могилу над Аскольдовою кручею матері, батьки й діти, мов дорогоцінні святощі, бо там, на чернігівських полях, остали Крути!

В бою під Крутами гинули сини Соборної України: за кількома трунами не було нікого, крім товаришів по шкільній лавці й зброї, — це були гімназисти-галичани, що своєю кров'ю принесли першу жертву на вівтарі української соборности (гл. Бібліографія: 31). Тому, коли замовк Дніпро й чернігівські поля, промовив Дністер і верховини Карпат; бо й друга могила над Дніпром стала безцінною власністю всієї української нації.

Культ Крутів зродився в Галичині в гурті пластової молоді. В 1926 р. постає у Львові «Курінь Старших Пластунів ім. бою під Крутами». Годі сказати, для чого цей гурт старших пластунів вибрав собі саме цю назву: Крути для галичан тоді й ще довго опісля були незнані. В 1926 р. появилася тільки непомітна статейка в ЛНВ автора Л. Л.: «Спогади про події під Крутами» (гл. Бібліографія: 19). Вистачило, мабуть, однієї тієї згадки, щоб пластуни, ведені дивним почуттям, спершу ще, може, несвідомо, почали ширити леґенду про лицарів абсурду серед пластової молоді. В рік опісля члени «Куреня бою під Крутами» лучаться з «Лісовими чортами», бо знайшли вони спільний шлях і спільну мету. Відтоді «Крути» стають курінним святом «III Куреня УУСП — Лісові чорти». В пластовій домівці й при Ватрі Великої Племінної Ради зростала леґенда чернігівських степів. Душі героїв не остали вже більше самітними, бо рік-річно браталися з ними в річницю бою думки, що линули до них з малого поки що гурту пластунів.

1930 рік приносить закриття Українського Пластового Уладу на цілому терені Польщі. Старші пластуни переносять свою діяльність на студентські організації. З того часу «Крути» стають власністю всієї української молоді.

В дванадцяту річницю відбуваються заходом філії Товариства Наукових викладів ім. П. Могили у Львові перші всестудентські сходини, присвячені пам'яті героїв Крутів.

Тринадцяту річницю вшанувало вже львівське студентство торжественніше, а саме одноденною голодівкою, рядом святочних сходин і рефератів на провінції та грошовою збіркою на політичних в'язнів (гл. звідомлення в хроніці «Студентського Шляху»). В цьому ж році (1931) скликано в днях 21 і 22 березня II Крайову Студентську Конференцію у Львові, в якій бере участь біля 100 відпоручників студентських організацій. На конференції прийнято аклямацією¹ ряд резолюцій, з котрих перша рішає, що: ...«роковини геройського «безумства» українського студентства, роковини бою під Крутами, стають від сьогодня українським всестудентським святом...» (гл. Студентський Шлях. — 1931. — Ч. 1-2. — С. 13).

Від цього часу культ героїзму українських студентів з-під Крутів зростає скорим ходом.

Чотирнадцяті роковини бою пройшли під знаком цілого ряду сходин і рефератів не тільки по містах і селах Галичини, а й по всіх закордонних осередках, де гуртується українське студентство. Майже всюди переведено одноденну голодівку, а також грошові збірки, які по традиції попереднього року призначено на політичних в'язнів. Студентство розкольпортувало² також серед народних мас популярну брошуру: «Бій під Крутами» — видання «Студентського Шляху» в накладі 10 000 примірників. 7 лютого 1932 р. відбулася перша прилюдна Академія в залах міського театру, підготовлена дбайливо львівським студентством, присвячена «Українським Термопілам» (гл. Бібліографія: 39-44).

Сьогодні, в 15-ті роковини бою, ми можемо бути певними, що запевнення, які над братською могилою складали представники української нації про вічне збереження пам'яті героїв серед грядучих поколінь, не були тільки звичайним шабльоном, але запорукою, яка в кільканадцять літ себе вповні виправдала.

На цьому місці слід звернути увагу на одну річ. У ширшого загалу нашої інтеліґенції немає розуміння ваги творення й плекання великих, притягаючих, історичних леґенд. Якась дивна нічим не виправдана рабська скромність, а може, страх каже все ставити вище чужі твори духу й чужі діла, чим свої найбільше світлі моменти історії. Тому так мало стрічаємо самовпевнених українців, так мало наших земляків, котрі свідомо були б гордими з приналежности до української нації. Чужинець у час неволі зумів осмішити й вмовити в нас нижчість нашого походження й