Ячейкін ЮрійНародження Адама
Юрiй Ячейкiн Народження Адама Iз спогадiв штурмана Азимута Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно об'сктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своух незлiченних скарбiв.
Робота ця копiтка, вимагас винятковоу уваги i зосередженостi. Тому, звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене.
Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у садибi зразковий музейний лад! Але як сдиний представник небрехознавства не мав права вибачити цього злочинного для молодоу науки розбазарювання дорогоцiнного часу.
Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своух унiкумiв пiсля мого вiд'узду?
Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же роботи на рiк для чортовоу дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство в моуй особi нетерпляче чекас нових захопливих пригод. А капiтан мовчить, мов зiпсований гучномовець!
Та Небреха нiби прочитав моу понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд ресстрацiу i розсудливо порекомендував:
- Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятасте, я колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех, якби я тодi запiзнився хоч на день...
I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова рука з затисненою люлькою наче промовляла:
- Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого бувальця...
Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчноу купи сувенiрiв грубезний пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно, космiчного) i протягнув його менi.
Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце поталанило...
Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав з. стiльця вiд подиву.
Спостережливий хазяун пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив:
- Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що рукопис незабутнього Азимута нашкрябано мосю власною рукою?
Я тiльки й годен був, що ствердливо хитнути головою.
- Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчноу експертизи. А мiж тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немас нiчого дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухоу хлорели, анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнс завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш волом.
Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову банку з чорнилом i замислено додав:
- I, знасте, я вчасно це зробив, бо ледве поставив останню крапку, як мишi оту стрiчку погризли...
Ось чому зараз, гортаючи неоцiненнi сторiнки правдивого Азимутового лiтопису, я з завмиранням серця думаю, що якби не оця далекоглядна завбачливiсть капiтана, людство й понинi не знало б однiсу з найдивовижнiших його пригод.
Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець. 1. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА Слухайте, слухайте, слухайте!
Говорить штурман Азимут.
Почну з iнтимного визнання. Менi завше спадас на думку, що якби мiй улюблений капiтан Небреха за усю свою космiчну практику здiйснив тiльки оцю незвичайну подорож, про яку вiн примусив мене звiтувати, i бiльше нiколи в життi не торував мiжзоряних шляхiв, iм'я його все одно слiд було б золотими лiтерами вписати в iсторiю всесвiтнiх мандрiв.
Спочатку це була просто смiлива до божевiлля гiпотеза, а потiм неперевершений за свосю вiдчайдушнiстю навкологалактичний рейс, що завершився таким несподiваним вiдкриттям, яке перевернуло наше уявлення про походження життя на планетах i примусило усiх по-новому подивитися на самих себе.
Та спершу розповiм вам, з чого все почалося.
Я тодi кiнчав школу космонавтiв по класу штурманiв. За кiлька днiв мали вiдбутися останнi екзамени на атестат космiчноу зрiлостi!
Втiм, перспективи у мене були невтiшнi, хоч я змалку мрiяв про захопливi звитяги за межами тяжiння Землi. Рiч у тiм, що остання мiжзоряна експедицiя стартувала ще тодi, коли я навiть не голив вуса, а наступна планувалася аж на той час, коли я вже ходитиму з бородою.
Отож годi було й сподiватися на путнс призначення.
Я прекрасно усвiдомлював, що у найкращому випадку мене зарахують до екiпажу вантажноу ракети, i я до скону возитиму по зауждженiй трасi мiнеральнi добрива з Мiсяця.
Звичайно, дiло це потрiбне й почесне. Але з нескладними штурманськими обов'язками на борту вантажноу ракети впорався б навiть робот, запрограмований у куцих межах пiдготовчого курсу. Заприсягаюся усiма заресстрованими сузiр'ями, що у тi днi я вiддав би пiвжиття тiльки за те, щоб опинитися на задубiлому астероудi i зубами вицокувати сигнали SOS!
Та нинi у мене немас нiяких пiдстав лаяти долю. Саме у тi невеселi днi я повiрив у глибоку мудрiсть загальновiдомого правила : чим гiрше - тим краще.
А було так.
Iду якось Хрещатиком, i все не миле менi. Навколо весна, дiвчата вже морозивом ласують, а менi байдуже. Дивлюся на чисте блакитне небо, де невтомно снують бiле павутиння реактивнi лiтаки, i сумовито зiтхаю:
- Ех, Азимуте, Азимуте! Невиправний романтику! Не бути, видно, тобi, Азимуте, мiжзоряним вовком, а бути периферiйним вiзником...
Ну, сам не знаю як, мабуть, знiчев'я, зупинився перед велетенською дошкою "Мiськдовiдки". Стою - руки у кишенях - i апатично переглядаю усiлякi "шукаю", "мiняю", "приймаю", "пропоную"...
Вже й повернути хотiв, коли раптом мене нiби громом ударило. Аж потилиця спiтнiла. Дивлюся на маленьку непоказну об'явку, надряпану хiмiчним олiвцем на аркушi з учнiвського зошита, i власним очам не йму вiри.
Що це? Сон, галюцинацiя, марево? "ШУКАЮ СУПУТНИКА (НЕ ШТУЧНОГО, А ЗВИЧАЙНУ ДВОНОГУ IСТОТУ) ДЛЯ НАВКОЛОГАЛАКТИЧНОГО РЕЙСУ. ЗАЦIКАВЛЕНIЙ ОСОБI СЛIД ПIДНЯТИСЯ ЛIФТОМ НА ДВАНАДЦЯТИЙ ПОВЕРХ ГОТЕЛЮ "КОМЕТА". СТУПИТИ ТРИ КРОКИ ВПЕРЕД, ПОВЕРНУТИ